Віра Омельчук з села Залісці, Шумського району, Тернопільської області народилася без обох рук. Але справляється по господарству, тримає 40 соток городу, сама робить усю хатню роботу і виховує двох дітей, пише znaj.ua.
“Я завжди накидаю на “плечі” куртку чи кофтину. Так здається ніби в мене є руки. Роблю це, аби менше привертати до себе уваги”, – розповідає Віра.
З такими дрібницями, як подзвонити по мобільному, взяти чашку кави чи відчинити двері, Віра справляється за допомогою ніг.
“Нас у родині п’ятеро. Окрім мене, є ще двоє старших братів і двоє старших сестер. Я наймолодша. Мама все життя дояркою працювала, тато – механізатором. Коли мама дізналася, що вагітна мною, вирішили зразу назвати мене Вірою, бо сестри у мене Надія і Любов”, – говорить жінка.
Перші три доби новонароджену дівчинку навіть не показували породіллі, аби не шокувати. Потім принесли у пелюшках. Коли Антоніна Омельчук розпеленала дитину – була шокована. У дівчинки не було навіть натяку на руки чи плечові суглоби. Одна ніжка була коротшою за іншу. Лікарі переконували матір залишити дитину у будинку маляти, але та не погодилася.
“У школі вирішили, що вчителі будуть приходити до мене додому. Я букви швидко вивчила, почала читати. Але дуже хотілося писати. Брала ручку ногою і старалась виводити літери. Коли це одного разу побачила вчителька – не втримала сліз”, – згадує Віра.
Родина Омельчуків багато працювала у полі та на городі. Маленьку Віру лишали завжди вдома.
“Потроху навчилася обходитися з господарством по хаті. Було шкода батьків, братів і сестер, що прийдуть зморені, та ще будуть їсти готувати чи прибирати. Так ногами наловчилася і прибирати, і картоплю чистити, і їсти готувати. Підлітком навіть голубці ногами крутила. Коли у старшої сестри дитина з’явилася – сама вибавила. Зубами дістану з колиски і міняю ногами підгузника”, – говорить жінка.
Згодом у Харкові Вірі Омельчук поставили спеціальний апарат, який видовжує ногу. Запропонували протези рук зробити.
“Я спочатку дуже зраділа, що матиму “руки”. Але лікар сказав, що я ними нічого робити не зможу – протези будуть висіти, як макети. Це, мовляв, більше для спокою тих, хто мене оточує. Чесно кажучи, я тоді не втрималась і заплакала. Невже я не подобаюся такою, яка є, що мені треба ще ці муляжі на собі носити? Вони ж важкі, їх треба кріпити, у рукави одягу запихати…”, – зітхає Віра.
Зараз вона не лише хазяйнує за допомогою ніг, але й гарно пише, вишиває, навчилася робити макіяж.
“Як вчилася вишивати, один час не виходило – постійно пальці на ногах колола голкою. Але вся справа у практиці”, – сміється вона.
Над незвичайною дівчиною взяла шефство компанія “Оріфлейм”, запропонувала співробітництво, на спеціальних курсах навчили робити макіяж. Зараз Віра – офіційний представник компанії.
П’ять років тому дівчина вийшла заміж за сусіда Петра Фещука.
“Батьки серйозно поговорили з Петром, бо ж не кожен чоловік відважиться взяти таку жінку, як я. Але він запевнив, що все серйозно. Казав, що це нічого, що я без рук, бо я господиня на всі ноги”, – говорить жінка.
За рік у пари народилася донька Евеліна, а ще за півтора – син Арсен. Та сімейне щастя було не довгим…
“З Петром ми посварилися півроку тому. Він пішов жити до своїх батьків. А я з дітьми живу у своїх. Мама з татом допомагають, як можуть, та й я не сиджу, склавши руки, вірніше ноги. Донька вже доросла – вона вже може мої руки замінити – і подасть що треба, і двері відчинить. Каже мені: “Буду, мамо, твоїми руками, бо в тебе ніжки стомлюються”, – розказує Віра.
Обговорення