У жовтні 1940 року на сіножатях «Тритини» (так називають цю місцевість жителі), що розташована в «трикутнику» сіл Андріївка, Розжалів і Тоболів (нині — Радехівський район Львівської області) недалеко від лісу заховалися члени ОУН, родом з Підгаєцького і Бережанського повітів, котрі мали завдання перейти тодішній кордон по Західному Бугу й дістатися з дорученнями на західні землі тодішньої Холмщини. Вона була на той час під німецькою окупацією.
Зранку 23 жовтня з боку сіножатей «Тритини» донеслося декілька пострілів. Мешканці сіл зрозуміли: щось сталося. А майже за півгодини приїхало кільканадцять вантажних автомашин з енкавеесівцями. Почався бій. Коли працівники НКВС побачили, що їхні лави рідшають і їм не вдається взяти повстанців живими, отримали наказ запалити сіно.
ОУНівці почали відступати в ліс. Деяким пощастило вирватись і заховатись там. Вони зазнали втрат — від рук ворога загинули 14 хлопців, ще семеро потрапили в полон. Подейкували, що одному з підпільників таки вдалося через річку Білий Стік перейти до Тоболева.
Після обіду працівники НКВС забрали з села Андріївки двох господарів із підводами, щоб ті викопали ями і звезли туди тіла вбитих повстанців. Цим господарям наказали не розповідати нікому, що вони бачили й робили.
Із приходом німців могили розкопали і кожного покійного поклали в домовину й урочисто з почестями перепоховали на громадському цвинтарі в селі Розжалові Радехівського району, що на Львівщині як безіменних героїв, оскільки в жертв не було при собі жодних документів
Згодом на кошти громади села звели пам’ятник, на якому вирізьблено напис: «Борцям з Бережанщини і Підгаєччини, які в нерівній боротьбі загинули за волю України з більшовицьким окупантом 23.10.1940 року».
Громада Розжалова хотіла б знайти родичів, друзів українських повстанців зі згаданих районів Тернопілля, пише “Вільне життя”.
