Про джерело Анни в Онишківцях Рівненської області знають всі, а от однойменний живець у Лішні не такий розкручений, хоча історично – більш давній, пише “Терен”.
Джерело святої Анни, що в селі Лішня Кременецького району, здавна привабливе для вірян, котрі знають про його лікувальні властивості й відвідують його будь-якої пори року. З настанням по-справжньому теплих і сонячних днів кількість відвідувачів до нього лише зростає.
Воно й не дивно, адже в цьому святому місці, де цілющу силу життєдайного джерела не використовують у потоці заробляння коштів, а природні прадавні ресурси максимально збережено до первозданних, почуваєш себе гармонійно як духовно, так і фізично.
У писемних згадках унікальна водойма датується ХVI століттям. За переказами, поряд із джерелом стояла дерев’яна капличка, в якій була фігура святої Анни. Кажуть, що невідомий поміщик облаштував цю купальню. І навіть, коли під час Другої світової війни німці спалили сільський храм, джерело залишалось у своєму первозданному вигляді.
Із цього часу зафіксовано чимало зцілень, які відбуваються і по сьогоднішній день. Кажуть, ця вода лікує навіть тоді, коли фармація не досить ефективна. Саме тому чимало кременчан мають за добру звичку купатися у водоймі щодня протягом літа, почуваючись при цьому сповненими сили та енергії.
Митрофорний протоієрей Володимир Буграк і протоієрей Андрій Любунь, під опікою яких перебуває територія знаної водойми, запевняють, що це святе місце ніколи не стане способом для збагачення та заробітку, переконуючи в тому, що всіляко сприятимуть, аби зберегти його таким, яким воно є вже не одне століття.
Дивно лише, звідки почали тепер поширюватися чутки, наче згодом усе має перетворитися не на духовний центр, а на фінансову структуру, мовляв, тепер територію заллють бетоном, у ставку, що нижче загине вся риба, паломники виберуть усю воду і таке інше.
Отець Володимир дивується, що могло спровокувати такі розмови, адже якщо допоки цього не сталося, то він і надалі в жодному разі не дозволить осквернити чи якось порушити цілісність території. Щоправда, деякі недоброзичливці й отцю Андрію дорікають, мовляв із дешевої, використаної цегли каплицю будує, то хіба в тому річ, каже благочинний: «Бідний будує з дешевого, багатий – з дорогого, а Богу немає значення, аби-но лише молилися…».
отець Андрій каже, що розважальних комплексів, барів та ресторанів у нас таки значно більше, ніж духовних, а його обов’язком як священика є саме розвиток та пропагування духовності. Тим самим він лише намагається подбати про молоде покоління, долучивши і його до благої справи, адже у перспективі, впевнений священик, на цьому місці збиратиметься молодь і діти, аби не забувати про духовність.
