На 103 році життя відійшла у вічність у канадському місті Ванкувер громадська діячка, людина доброго серця, українська патріотка Ярослава Татарнюк.
Пані Ярослава виросла в патріотичній родині в селі Озеряни недалеко від міста Борщів на Тернопільщині. Разом з чоловіком Михайлом була активною учасницею національно-визвольних змагань 1930-1940 років. Коли ж енкаведисти стали переслідувати подружжя, Татарнюки подалися за кордон.
Основну частину життя пані Ярослава живе в канадському місті Ванкувері, але духовно ніколи не відривалася від рідної землі. Вона завжди казала, що святі сили були добрими до них, щоб могли виконувати місію підтримки та допомоги Україні.
Пані Ярослава свого часу закінчила Чортківську гімназію, потім здобула фах фармацевткині у Станіславові (тепер Івано-Франківськ).
Ярослава вийшла заміж за односельця Михайла Татарнюка. Він закінчив у Станіславові гімназію, а потім – філософський факультет Папської академії в Римі (Італія). Але повернувся в рідні Озеряни, де до Другої світової війни вчителював. 1941-го він став провідником Чортківської округи, а впродовж 1942-1945 років – Борщівської. На хуторі Липники поблизу Озерян Михайло Татарнюк створив підпільну друкарню ОУН-УПА. Зазнав і нацистського ув’язнення, гітлерівці запроторили його на кілька місяців до концтабору в польському місті Кракові.
Після Другої світової війни подружжя Татарнюків не припинило борні. І коли вже енкаведисти вийшли на слід Михайла і Ярослави, вони вирішили залишити рідну землю й податися за кордон. Татарнюки разом з Ярославиною сестрою Оксаною опинилися 1949 року спочатку в Чехословаччині, а згодом вирішили оселитися в Канаді в місті Ванкувер.
Колись Ярослава Татарнюк в одному з інтерв’ю справедливо зауважила: «Не можна приїхати та забути, хто ви є й звідки ви. Просто не можна. Крапка». Звісно, із приїздом до Канади наприкінці 1940-х на неї чекало спочатку нелегке життя, важка фізична праця. А потім стала працювати за фахом у фармацевтичній компанії, з роками відкрила власну справу, пов’язану з фармацією. Разом з подругою відкрила для себе простір громадського харчування, зайнявшись ресторанним бізнесом.
Але попри це свою енергію спрямувала й на суспільне життя української громади у Ванкувері. Понад 40 років брала участь у роботі Ліги українських католицьких жінок Канади, до складу якої входили кілька тисяч українок. Тривалий час навіть очолювала лігу Нью-Вестмінстерської єпархії Британської Колумбії. Треба було серед іншого подбати про впорядкування архіву ліги, започаткувати видання церковного вісника, створити бібліотеку тощо. Пані Ярослава також виконувала обов’язки секретарки, культурно-освітньої референтки місцевого відділу Конгресу українців Канади, отже активно докладала зусиль до втілення різних проєктів, як-от з підготовки й відзначення 1000-ліття хрещення Руси-України, видання «Історії українських католицьких церков і прицерковних організацій у Британській Колумбії» з нагоди 100-річчя українського поселення в Країні Кленового Листя.
За вагомий внесок в історію, культуру та розвиток Канади та українців у Канаді Ярослава Татарнюк удостоїлася почесної медалі до 100-річчя українського поселення серед 100 визначних українських осіб. Нагороджена була й Шевченківською медаллю Конгресу українців Канади. Свого часу глава УГКЦ Блаженніший Святослав (Шевчук) вручив їй найвищу відзнаку Папи Римського для мирян за заслуги перед Українською греко-католицькою церквою.
Ярослава Татарнюк робила великий внесок і в збереження української культури за океаном. Узялася збирати предмети народного мистецтва – керамічні та різьблені вироби з дерева, національний одяг. Небога Любов Лапко згадує, як її батько їздив у різні куточки України й купував автентичні народні костюми, адже пані Ярослава задумала створити зібрання українського національного одягу. Понад 20 комплектів вбрання із часом з’явилося в її колекції. Кожен стрій представляв певний історико-етнографічний край України.
За кількадесят років існування цього зібрання Ярослава Татарнюк демонструвала його на виставках у всіх провінціях Канади, а також у деяких штатах США.
Сім’я Татарнюків також для музею осередку української культури та освіти в Канаді подбала про макет гуцульського господарського двору. Це була надзвичайно складна модель, яка точно відтворила ґражду з усіма приміщеннями для худоби, реманенту, різних матеріалів, зберігання врожаю.
Пані Ярослава стала авторкою книжки «Українські традиційні та модерні страви» українською й англійською мовами, багатьох публікацій у канадській періодиці про українське життя.
Коли ж Україна відновила 1991 року державну незалежність, Ярослава та Михайло Татарнюки, а також Ярославина сестра Оксана Єленюк поринули в доброчинну діяльність. Чимало ліків, літератури, одягу, інших необхідних речей відправили у сиротинці, школи-інтернати Тернопільщини та Буковини. Велику допомогу надали й у відновленні греко-католицького собору Успіння Пресвятої Богородиці в Чернівцях. Під час відвідин в ті часи Ярославою Татарнюк Тернополя я мав можливість познайомитися з нею, відтак спілкуватися тривалі роки.
Пані Ярослава завжди казала, що не може не допомагати Україні. Уже після 2014 року, коли російський агресор прийшов з війною на українську землю, до Канади на реабілітацію приїхали хлопці-атовці. У церкві після літургії вона розповіла про одного з них, який на фронті зазнав пошкодження ока. Тоді для нього вдалося зібрати кілька тисяч доларів і зарадити пораненому воїну.
Ярослава Татарнюк завжди підкреслювала, що секрет її успіху криється в завзятості й у тому, що справу, за яку бралася, завжди доводила до кінця.
Пані Ярослава прожила на білому світі повних 102 роки. Вона народилася зимового лютого, а Бог покликав її до себе весняного квітня. Царство Небесне цій українській душі. Щирі співчуття рідним і близьким.
Микола Шот.
