Ви теж напевне, як і я, не раз зустрічали в транспорті чи інших публічних місцях жіночок (а це переважно саме жінки), які показово моляться при всіх, перебирають вервичку, підкреслено й довго витягують із сумки свій молитовник, і з якимось пафосом (щоб усі встигли побачити) перекидають у ньому сторінки, особливо широко хрестяться проїжджаючи повз черговий храм. Дивлячись на це псевдорелігійне шоу навіть невіглас, який має тільки «бога в душі», а сповідатися ходить лише перед Великоднем, може з іронією сказати, що ця безкоштовна вистава й близько немає нічого спільного з молитвою та правдивим благочестям. Справжня розмова з Богом – це завжди в н у т р і ш н є священнодійство.
Тож сьогодні я б хотів тезово розповісти про одну, надзвичайно важливу річ, яку віруючі люди часто не розуміють, а священики на ній чомусь не наголошують. Наша мова нині піде про мистецтво правильної молитви. Не скажу, що я саме та людина, яка на практиці може похвалитися досконалим опануванням цим мистецтвом із мистецтв. Однак, багатолітнє вивчення теорії богослів’я та аскетики дає мені всі підстави, а двадцятилітнє стояння біля Божого престолу в сані священика робить мене зобов’язаним часто говорити про духовне життя, про його ключові закони та про потребу виправлення помилок, яких ми припускаємося щодня на своєму шляху до Бога.
Якщо комусь не сподобається те, що він почує – я наперед прошу вибачення – моя ціль не образити, але роз’яснити. Все, що я кажу – кажу не від себе, а від Святих Отців Східної Церкви – наших найбільших авторитетів, учителів і наставників у питаннях спасіння душі. Тож, подумайте краще про те, що ваш бунт проти того, що я скажу – це виявлення гордині, першого з гріхів.
Про молитву написано цілі бібліотеки книг. Чи не кожен Святий Отець міг поділитися своїм досвідом молитви, часто на прохання учнів вони розповідали про небезпеки та труднощі, які стоять на шляху всякого щирого богомольця. Чимало таких повчань було записано та дійшло до нашого часу. Формат нашої розмови не дає нам можливості скрупульозно, з цитатами та посиланнями переповідати все, що вони писали. Зараз важливо наголосити на іншому: Те, що колись було центром уваги найбільших духовних подвижників нині зникло, наче щось непотрібне, щось таке, що перестало діяти. Подумаймо, чому певні принципи духовного життя були важливими для Макарія Великого, Іоана Ліствичника, від Ніла Сінайського до Василія Великого нам, лінивим, байдужим і пристрасним людям XXІ століття вже перестали бути такими.
Все ж, згадаємо кілька важливих тез, без яких не уявляється правильна, християнська, православна молитва.
1. Не кожна молитва є молитвою. Чимало людей вважають, що оскільки вони устами промовляють, “вичитують” певні слова з молитовника, то вони моляться. Звісно, що це не так. Молитва це не вичитування чужих слів, а піднесення нашої душі та духу до Бога. Далі ми згадаємо, що головним органом молитви є наше серце (дух), а не рот. Якщо людина просто промовляє чужі слова, навіть не намагаючись зупинятися увагою на їхньому змісті – вона просто вдосконалюється в читанні. Це не молитва. Не обманюймо себе. В одній древній історії розповідається про ченця, який прийшов до Авви кажучи, що має безперестанну молитву. Старець, який бачив його серце каже: – Ні, брате! Немає в тебе ніякої молитви. Ти просто звик до слів молитви так, як інші звикають до слів лайки! Уявіть собі, наскільки важлива та складна річ – молитва. Все життя ходила до церкви, але жодного разу так і не помолилася! Щось читала, співала, виголошувала, але не молилася!
Що таке “вервиця” та чи потрібна вона вам? – давайте все з’ясуємо!
Існують декілька рівнів молитви. 1) Молитва язиком – голосно чи пошепки. Це початковий етап, і вже він, як переконаємося далі, не доступний багатьом із нас. Господь нагадував нам умови доброї молитви: «Ти ж, коли молишся, увійди до кімнати твоєї і, зачинивши двері твої, помолись Отцю твоєму, Який у таїні, і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно» (Див. Мф.6:5-7). Молитва на показ – це не молитва, а дешеве театралізоване дійство, гидке не тільки людям, але й Богу. 2) Друга ступень – молитва розумом, думкою. Людина молиться не промовляючи ротом нічого, тільки творить молитву всередині себе. 3) Третя ступінь – це коли на нашу внутрішню молитву розумом почне відзиватися серце, народжуючи покаянний жаль за гріхи та бридливість до власних нечистих вчинків. Така молитва може називатися безперестанною, бо її творять не уста, а наше серце, чим би ми в цей час не займалися. Святі Отці наголошують, що цей щабель – це не дія людини, а реакція Бога на неї, і на це повинна бути воля Божа, а не людська. 4) Існує ще й особливо висока степінь молитви, яка існувала лише в людей, які досягли надзвичайної святості – це містичне споглядання, коли в людини молиться її дух, а всі духовні та тілесні сили мовчать. Святий Ісаак Сирін писав, що таке «мовчання є таїнством майбутнього віку, а наші слова це знаряддя нашого часу». Відтак, треба наголосити, що молитву слід починати не з кінцевого етапу, не середнього, а з самого початку, уважно прямуючи сходинка за сходинкою. Отці називали безумством прагнення людини отримати молитву та дари молитви без праці, одразу, як у святих.
2. Справжня молитва – безперервна. Чимало віруючих з великою ревністю ставляться до ранкового та вечірнього молитовного правила. За це їх варто всіляко хвалити та ставити в приклад тим, хто взагалі ніколи не молиться. Однак, слід також нагадати, що справжня християнська молитва – вона не має розпорядку, як і не має розпорядку розмова закоханого подружжя чи вияв турботи матері до свого немовля. Молитва повинна бути не формальністю, яку ми чинимо по суворому графіку, а нашим палким бажанням постійної духовної тверезості, утримання в пам’яті та розумі Бога. Це означає, що на вищому щаблі нашої досконалості краще прагнути не скрупульозного виконання відомих правил з молитвослова двічі на день, а поділу та “розтягнення” цих молитов на весь день. Пригадайте, як це робив св.Іоан Златоуст, молячись щогодини особливою короткою молитвою.
3. Молитва без діл – коливання повітря. Чимало людей не задумуються навіть про те, що молитва це неймовірна зброя проти диявола. Але й диявол у свою чергу теж має свою зброю, щоб дати нам гідну відсіч – його зброя наші слабкості та пристратсі. У фільмах і книгах, які начебто описують диявола, часто показують сцени, де біси гинуть чи втікають від молитви людей. Чи може таке бути? Може, бо темрява завжди зникає там де з’являється хоча б промінчик світла. Але для цього людина, яка молиться, повинна не лише вміти читати, але й вести ревне християнське життя. Християнська молитва – це момент принесення Богу людиною самої себе, це висловлення словами духовного досвіду людини, а не сам досвід. Досвідом є її святе життя згідно заповідей, щире покаяння та участь у житті Церкви та Таїнствах. Плоди молитви є не наслідком однієї молитви, а всього життя того, хто молиться. Тому, не обманюймо себе, вважаючи себе святими лише від того, що молимося. Молитва це добре, але це лише слова. Потрібні й вчинки – віра без діл – мертва. Негідник, злочинець, злодій і тиран, якщо не кається, а далі грішить – скільки б не молився чинить все даремно , Богу його жертви смердять. Та що там справи! Чимало людей тими ж устами, якими звертаються до Бога, продовжуть часто та з великим задоволенням брудно лаятися. Матюки входять у гріховний навик людини, передаючись від батьків вже у найперші роки життя наче якесь коштовне придане. Не віра, не любов, не благочестя передається нині, як дорогоцінний скарб. Брудна лайка є постійним супутником людини, на відміну від молитви. Люди нашого часу моляться(і це в кращому разі) двічі на день, а нецензурно висловлюються постійно, і не лише в особливо емоційних станах, але й просто – для зв’язку слів чи «крутості».
4. Молитва може бути гріховною та небезпечною. Святі Отці пишуть, що буває неправильна молитва, яке є гріхом. Чимало людей молячись прагнуть досягнути не спасіння душі, бачення своїх гріхів чи щирого покаяння, але хочуть отримати надзвичайних містичних станів, досягнути видінь, певних тілесних реакцій на молитву – солодкості в роті, співів у вухах, чудових запахів фиміаму. Отці категорично забороняли під час молитви уявляти собі Бога, Богородицю чи Святих. Достатньо промовляти слова молитви дивлячись на ікону, концентруючись на словах молитви, а не «викликаючи духів». У різноманітних «Патериках» чи історіях із «Житій святих» неодноразово читаємо, як людям, під час молитви з’являлися біси у вигляді ангелів. Впавши в стан духовного самообману (самооблещення, прелесті), людина відчуває себе святою, вартою всіляких явлень із Небес. Самооблещення – це стан, яким диявол спокушає подвижника, навчаючи його думки, що він уже досягнув багато в святості, кращий за інший, вартий всіляких нагород і надприродних здібностей. Знаємо, як неодноразово біси являлися монахам та граючи на їх гордині доводили їх до духовної та фізичної смерті. Те саме відбувається нині з людьми, які не мають смирення, а хочуть демонструвати свою святість усім навколо. Святі Отці одностайно свідчать, святість не бачить себе святою, а грішник – грішником.
5. Молитва повинна бути свідомою, зрозумілою нам. Колись наші люди молилися тільки коливаючи повітря – молитва на церковнословянскій мові з російською вимовою не зрозуміла вже навіть самим росіянам. Тепер, із відродженням Української Церкви, вже ціле покоління християн мають можливість молитися рідною мовою, використовуючи як зразок найкращі приклади молитов православних подвижників. Однак, мало читати мовою, яку ти розумієш чужі слова, потрібно ще й розуміти зміст тих слів і понять, які вони означають. Для цього потрібне добре знання Катехизису, Закону Божого, Євангелія. Вірити в Бога, не лише означає прийняття за правду факт того, що Він існує. Вірити – це зробити свідомий вибір на користь Бога, маючи при цьому безліч безбожних, нецерковних альтернатив. Християнство це не лише важливо та необхідно, але й неймовірно цікаво. Наші молитви це не пустопорожні екзальтовані закликання, а розумна віра переведена в слова.
6. Молитва повинна народжувати смирення та покаяння. Справжня молитва повинна народжувати в нас покаянний настрій, відчуття невідповідності до Божих вимог та сильне бажання все виправити. А як часто в нас після молитви народжуються протилежні думки! Помолився на копійку, а загордився на сто євро! Святий Петро Дамаскін писав, що правильна молитва повинна викликати в нас «бачення своїх гріхів, численних, як пісок морський». Знову згадаймо жіночку в автобусі, як молиться напоказ. Хіба вона бачить у собі гріхи? Хіба вона відчуває себе гіршою за всіх у цьому вагоні? «Ти говориш: я багатий, розбагатів і ні в чому не маю потреби; а не знаєш, що ти нещасний і жалюгідний, і вбогий, і сліпий, і голий» (Об.3:17).
Протоієрей Євген Заплетнюк,
ключар кафедрального собору свв.Костянтина та Єлени, м.Тернопіль
Обговорення