Менонітська братська община – спадкоємець духовності нідерландського протестантського проповідника XVI століття Менно Сімонса – живе і молиться на Тернопільщині, у Теребовлі й деяких довколишніх селах.
Менонітів Тернопілля ви не знайдете в Інтернеті, не друкують вони поки і власних газет. Ця община молода – заснована у 2004 році. Тоді у менонітській громаді згуртувалися люди, які знайшли у ній шлях до Бога, розповідає служитель і голова менонітського братства Василь Волошин. Із ним говоримо про життя, проекти й сподівання місцевих менонітів. За словами служителя, у їхньої конфесії на Тернопільщині немає жодних проблем, пише “20 хвилин”.
– Ми стараємося з усіма жити в мирі, – пояснює Василь Волошин. – Саме цього бажаємо нашому народу. Хочемо, щоб панувала взаємовиручка. Щоб люди бачили біду інших і поспішали на допомогу. Щоб у сім’ях і народі панувала любов.
У цьому українські меноніти є прямими послідовниками лідера анабаптистського руху XVI ст. у Нідерландах Менно Сімонса. У світі зараз є приблизно 1,5 млн менонітів, і майже всюди, за винятком окремих громад в Америці, вони перебувають у меншості. До слова, меноніти, як і багато інших протестантів України, використовують переклад Біблії православного митрополита Івана Огієнка.
– Якими є особливості вашої конфесії?
– Як і інші протестантські церкви, ми визнаємо триєдинство Бога, проповідуємо Євангеліє. А саме ті слова, які колись сказав Ісус Христос: “Ідіть по цілому світу, проповідуйте. Хто увірує й охреститься, буде спасенний…”. Віровчення у нас однакове з іншими протестантами. Можливо, однією з наших особливостей є те, що стараємося не присягати. Як казав колись Ісус Христос: “Ваше слово нехай буде: так – так, ні – ні”.
– Характерна риса менонітів – несприйняття насильства, пацифізм.
– Так, ми стараємося, щоб насильства не було взагалі. Наша проповідь спрямована проти насилля різного роду – чи то у сім’ї, чи то у держдаві і між державами. Хочемо, щоби був, як сказав Христос до учнів: “Мир вам”. Наші вірні звільнені від служби в армії, ми не проповідуємо брати до рук зброю. Обираємо альтернативну службу. У нашій громаді поки цього не було, але молоде покоління підростає.
– Коли саме на Тернопільщині з’явилися меноніти?
– В Україні менонітські громади здавна існують у Запорізькій та Київській областях. Там вони з’явилися завдяки німецьким переселенцям. У Теребовлі ж наша церква була організована 1 серпня 2004 року. Вона виникла через проповідь Євангелія. Першим приїхав я і пропочав проповідувати. Так склалося, що це були Теребовля та Ілавче. Ми робили маленькі зустрічі у центрі села чи у клубі. Люди сприймали це дуже добре. Адже ми навіть говоримо спокійно, а якщо є музика, то вона також спокійна, натхненна Святим Духом.
– Чи ви відчули на Тернопільщині значний інтерес до проповідей?
– Я народився у сім’ї євангельських християн-баптистів. Зустрів однодумців – поговорили і вирішили утворити менонітську общину. Тут ми зустріли багато людей, які були розчаровані у собі, у житті, які мали дуже багато труднощів у духовному плані і не бачили виходу. Вони почали приходити до нас. Це в основному молодь. Мені 50 років, і я – один з найстарших у громаді.
– Скільки менонітів є на Тернопільщині?
– Я не можу сказати, скільки є членів церкви, бо це конфіденційна інформація. Та членство у нас фіксоване – всі записані у церковні книги. Щодо вірян (тих, хто ще не прийняв хрещення у дорослому віці – прим. ред.), то їх у теребовлянській громаді близько 80.
– Чи підтримуєте зв’язки з менонітськими громадами в інших країнах?
– Так, маємо зв’язки з німецькими громадами, адже у нас збігаються погляди і віра. Тож відвідуємо одні інших. Зрештою, це вони першими почали проповіді в Україні. Ще 22 роки тому німці відкрили на Тернопільщині доброчинний фонд “Благодійність”. Наші друзі з Німеччини надають допомогу, яку ця організація роздає по лікарнях, інтернатах тощо. Але наша церква безпосередньо цього не робить. Це завдання фонду. Ми ж займаємося виключно проповіддю Євангелія.
– Чи ваші громади в Україні об’єднуються у більші структури?
– Поки вони ще розвиваються і подібних структур немає. Ми в області молода церква. Стараємося, щоб наша громада була саме місцевою і не було зовнішніх вказівок до роботи. Можливо, що це ще одна риса, яка нас вирізняє.
– Назвіть ваші основні проекти…
– Євангелізація та благодійність – наші основні завдання. Головна мета – проповідувати слово Христа. Уже років 20 проводимо дитячі табори. Також 5-7 років поспіль організовуємо сімейний табір. Запрошуємо всіх охочих, а особливо молоді сім’ї. Раніше ми робили особливий наголос на роботі з дітьми, але останнім часом наша церква бачить, що є надзвичайно багато сімей, які ведуть неправильне життя. Дуже частими є розлучення. Нам боляче дивитися, коли молоді люди, які тільки побралися, розходяться. Діти залишаються сиротами… В Україні дуже багато дитбудинків. Тож щороку ми проводимо по два шестиденні заїзди у сімейний табір. Люди можуть приїхати, послухати слово Боже. Ми показуємо, як повинна жити християнська сім’я. Усі теми сімейного табору стосуються християнського життя: як виховувати дітей, що таке шлюб, як людина повинна жити у шлюбі, що ми повинні віддавати один одному… Ми показуємо, що дуже важливим є, аби сім’я будувалася на вірі й вірності. Коли так буде, то наші діти будуть щасливі. Нещодавно одна сім’я-учасники такого табору – сказала нам, що їхня заява на розлучення уже була у суді. Після табору вони забрали її і живуть щасливим життям. Нам це подружжя сказало: “Ми навіть не можемо повірити, що це все було із нами”. Розірвати шлюб дуже легко, а виправити ситуацію – складно. І страждають усі. Також ми проводимо зустрічі у нашій церкві. Ми постійно молимося за наш народ, за Україну. Молимося, щоб наша влада могла приймати правильні рішення, щоб ми жили в мирі і ця війна закінчилася.
– Як події на Сході держави зачепили вашу церкву?
– На землях Донеччини й Луганщини, які зачепила війна, наших громад немає. Але ми також давали одяг і їжу на Схід для церкви і людям, які там потребують допомоги.
– Де збирається ваша громада?
– У Теребовлі в Домі молитви на вул. Гірняка, 5. Там нас можуть знайти усі охочі. Наші служіння відбуваються у неділі о 9.00. У ті ж дні о 10.30 маємо дитячі служіння і недільну школу. По середах у нас служіння о 19.00.
– Чи є у вас в Україні друковані або електронні ЗМІ?
– Ні, поки у нас цього немає. Ми зосереджуємося на живій проповіді Євангелія.
