Він затриманий і вже тиждень не виходить на зв’язок. Родичі та знайомі бійців “Торнадо” запевняють, що спецслужби проводять арешт бійців протизаконно. Адвокати бійців пов’язують арешт із затриманням “ешелону з контрабандою чавуну та вугілля з ЛНР”.
Загалом їх звинувачують у злочинах насильницького характеру. Ця інформація всюди «на слуху». І з цього приводу існують різні думки і свідчення.
Про ситуацію, що склалася – у розмові з військовим капеланом області отцем В’ячеславом Кізіловим, який є духовним наставником бійців, а також з мамою бійця добровольчого батальйону «Торнадо» Світланою Демчук, пише tenews.te.ua
– Отче В’ячеслав, чому нині в Україні проблема існування добровольчих батальйонів постає так гостро? – Напевно, тому, що вони свою місію вже виконали, як дехто вважає. Вони мають великий досвід бойових дій, вони – патріоти. Це ті, котрі йшли першими з Майдану і ті, котрі готові віддати життя з свою країну. На жаль, цих людей стараються не допустити до бойових дій, а молодь, котра не є «обстріляною», пускають у бій. Хотілося б, щоб, дійсно, людям дали можливість захищати свою країну. Неприємно чути, що ще вчора бійців батальйону «Торнадо», нашого, козацького батальйону, нагороджували державними відзнаками, а зараз на них вже начепили ярлики, що вони «злодії», «вбивці» і тому подібне. Це дивно, погодьтеся. Хто тоді за цим стоїть, хто одною рукою нагороджує, а другою – нищить долю людей?
– Ви спілкувалися з військовими. Їм пропонували якісь варіанти приєднання до ЗСУ чи до інших військох формувань? – У батальйоні «Торнадо» усі хлопці залишились сильні духом. Ті, хто зараз на навчанні, хочуть знову повернутися до своїх. Тому, що це друзі, це соратники. Якщо люди пройшли Іловайськ і були пліч-о-пліч у найскрутніші часи, вони – як одне ціле і їх не можна роз’єднувати. І саме, якраз, 19-та група батальйону – це хлопці з Тернопільщини. Я й інші священики спілкуємось з ними, часто приїжджають волонтери…
– Вони зараз беруть участь в бойових діях? – Яка ситуація… Саме цей батальйон відкинули від Станиці Луганської в Лисичанськ. Їх там тримали довгий час. А зараз просто сказали: ви не потрібні, ми вас розформовуємо. Все. Я хочу сказати, що за декілька днів я знову поїду до хлопців, щоб їх підтримати, поспілкуватися.
– То яка зараз доля бійців батальйону «Торнадо». Дехто на сході, а інші – тут… – Нещодавно вийшла в ефір програма «ШустерЛайф». У ній брав участь замкомандира батальйону, прекрасна освічена людина, який «пролив світло» на деякі питання. Після цього ефіру почалися справжні «гоніння» бійців.
– Ви маєте на увазі «політичні переслідування»? – Їх попросили мовчати і 16 числа їм вручили нагороди. А з 17-го – почалось зовсім інше, так, як вони не змовчали.
– Пані Світлано, ваш син – один із затриманих із невідомих причин. Відколи він не виходить на зв’язок? – Я не можу вийти на зв’язок із сином з 17 червня. Вранці я подзвонила. Телефон не відповідав. Я подумала: можливо, зайнятий чи на завданні… Спочатку я не надала цьому значення, адже, тенденція така, що не бажано дзвонити кожен день. Але потім насторожило те, що почались дзвінки від незнайомих мені людей… І з різних номерів, чоловічі, жіночі голоси. Почали представлятись заступниками прокурорів, адвокатами. Випитували, чи справді я його мама, дату його народження…
– Вас викликали давати свідчення у правоохоронні органи? – Ні. Я попросила, щоб мені дали письмову повістку, тоді я прийду і дам відповідні свідчення. Тому, що такі дзвінки – це щось незрозуміле… Щось схоже було й минулого року, коли телефонують незнайомі люди, виманюють гроші… – Вам погрожували? – Ні, такого не було. Просто хотіли, щоб я підтвердила, що я – Демчук Світлана, що це дійсно мій син. Ніби хотіли в чомусь переконатися.
– А про місце перебування сина зараз вам щось відомо?
– Вони повідомили, що син затриманий. Спершу не вірила, бо мені і раніше були дзвінки з різних областей, що син затриманий, але то все були фейки. Але коли відкрила Фейсбук і зайшла на офіційну сторінку батальйону «Торнадо» і в розділі про допомогу побачила прізвища хлопців, яких викликали, яких затримали… Там було прізвище і мого сина. Офіційно мені ніхто не повідомив, де мій син і з ним так і немає зв’язку. І ми ж по електронці переписувались. А тут – немає відповіді, він не видписує.
– Отче В’ячеслав, от що робити у таких випадках, на вашу думку? Можливо, варто сконтактуватись і з іншими батьками, які також не можуть знайти своїх синів? – Так, одного з бійців у Львові затримали, коли він здавав сесію. Його, по суті, заштовхали в машину, як розповідають очевидці. І зараз невідомо про його місце перебування. Хочу звернутися до тих, хто знає або може допомогти дізнатися, де наші молоді захисники… Я співпрацював і з батальйоном «Збруч», 44-ю бригадою. Я розумію, що не всі їх бійці ідеальні. Можливо, хтось і зробив щось неправильно у минулому. Карати треба тих, хто винен і за конкретну провину, якщо вона є. Тут ми бачимо, що карають усіх. Сьогодні їх звинувачують у тому, що це є злочинне угрупування.
– Яка ситуація з іншими добровольчими батальйонами? Вам щось відомо? – Давайте згадаємо. Схожа ситуація була з «Азовом», «Правим сектором» ДУК, з іншими. Якраз з такими, які першими з Майдану пішли у те «логово» війни. Вони пішли, вижили. І сьогодні це їхня «нагорода». Не всі з них навіть мають статус учасника байових дій. Бо вони просто пішли за ідею. Сьогодні у них відбирають цю ідею. Відбирають усе. А це страшно. – Попри це, який у хлопців зараз бойовий дух? – Хлопці сказали «Ми будемо захищати свою країну. А ви робіть свою роботу якісно. Ми зробимо все, щоб ворог не ступив». Якщо взяти ці батальйони, які на сьогоднішній день є, вони мають досвід воювати. Дайте їм можливість, і ворога не буде близько. Але, напевно, ця війна комусь потрібна. Давайте запитаємо в суспільства, – я не знаю кого питати, – кому вигдна ця війна, врешті-решт? Я от знаю це і усвідомлюю, що хлопці це можуть зробити швидко.
– То перемир’я й справді існує тільки на папері? – Кожного дня 3-5, а, може й більше наших бійців гинуть. Картина нехороша. За що вони гинуть?
– Які ваші подальші дії? Як домагатиметесь справедливості? – В першу чергу, я думаю, нам треба звернутись до організацій, які можуть допомогти. «Євромайдан- SOS» чи інших. Ми ж не знаємо, де наші хлопці. А, може, вони викрадені. І ми не знаємо всієї правди. Тому, що історія «Шахтарська» (у минулому – назва батальйону «Торнадо» – авт.) дуже довга. Його не раз хотіли ліквідувати. Але щоразу, він – як Фенікс, відрожується. Це люди, які вірять в перемогу, вірять в Україну. Тому, я закликаю всіх: давайте не залишимо наших хлопців в біді. Тому, що сьогодні – «Торнадо», а завтра – інші хлопці.
