— Віталія гідно пошанували, бо він справді зробив велику справу для України, — каже староста села Качанівка. — У Підволочиську загиблого зустрічали шість священиків, в вже вдома панахиду відслужили отець Ростислав і отець Іван. Усім селом ми молилися за упокій душі Віталія.
Уночі з 13 на 14 грудня в аварії на Львівщині загинув 23-річний учасник АТО Віталій Марчак із села Качанівка Підволочиського району. ДТП сталася поблизу Яворова. Збив Віталія автомобіль «Опель-Сінтра». Наразі рідним загиблого не повідомили, за яких обставин трапилася аварія, як і те, куди і з ким прямував чоловік тієї ночі. Загиблого зустрічали у Тернополі та в рідному селі як героя — з лампадками, квітами, на колінах… Хоча Віталій загинув на мирній території, але більше двох років віддано захищав Україну на передовій у складі 24-ої окремої механізованої бригади.
— Поховали Віталія, маємо свідоцтво про смерть, а більше нічого не знаємо… — плаче мати загиблого пані Оксана. — Наскільки нам відомо, розслідуванням трагедії займається військова прокуратура. Віталій був контрактником, з 8 до 17 години мав бути на посту, а потім ішов до магазину купити щось їсти, бо годували їх тільки раз на день, у лазню. Не знаю, що сталося тієї ночі…
— У висновку лікарів вказано, що Віталій помер від важких травм, а ось про обставини трагедії нам поки що не повідомили, — каже староста села Качанівка Любов Пастир. — Переповідають, що Віталій нібито ішов сам, після того, як його збив «Опель-Сінтра», його нібито ще переїхало інше авто… На тілі живого місця не було… Лікарі чотири години зшивали його докупи, труну вдома не відкривали… Поки що не знаємо й те, чи Віталій був тверезий. Як нам пояснили у військкоматі, якщо він був тверезий, то рідні отримають певні виплати, а якщо в крові виявлять алкоголь, родина буде позбавлена права навіть на страхівку, передбачену за контрактом. Контракт у Віталія закінчився у вересні цього року, він дуже хотів додому, мріяв нарешті натішитися своїм дев’ятимісячним синочком Михайликом, але чомусь його не відпускали. Мати загиблого не знає, чи він підписав угоду ще на півроку, чи просто чекав на перезміну. Віталій служив із вересня 2013-го року. Відбув строкову службу в Яворові і відразу підписав контракт. Розповідав, що за Януковича їх кидали на Майдан, однак вони не погодилися виходити проти мітингувальників, посиділи під Києвом і повернулися у військову частину. З перших днів АТО Віталій був на передовій, там пройшов пекло війни, ледве повернувся живий…
Із Качанівки на Донбасі несли службу одинадцять чоловіків, Віталій воював найдовше і в найгарячіших точках. Коли качанівські учасники АТО поверталися додому, їх з почестями зустрічало все село. Прикро, але Віталія першого зустріли на колінах, зі сльозами на очах…
— Пригадую, односельчани збирали гроші Віталієві на бронежилет, згодом через волонтерів передавали їжу, речі першої необхідності. Ми підтримували і підтримуємо кожного нашого героя, — каже Любов Пастир. — 11 вересня 2014-го Віталій вперше повернувся додому з фронту, зустрічався з однокласниками, зі школярами, мужньо тримався, а вже наступні рази приїжджав все більше замкнутий — не хотів говорити про війну. Та що казати, у 19-річному віці він потрапив на фронт, якось розповідав, як тиждень із побратимами ховалися в шахті, ледве врятувалися від атаки сепаратистів… Його дружині Галині лише 18 років, залишилася вдовою з маленьким синочком на руках… Віталій був дуже добрим, спокійним, змалку прислуговував у церкві. Закінчив Волочиський обласний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, працював токарем на Волочиському машинобудівному заводі «Мотор Січ», далі були армія, війна…
Односельці зустріли загиблого Віталія на початку села біля каплиці, майже на чотири кілометри простяглася вервичка людей з лампадками до його оселі. На похороні 16 грудня були представники військової частини, районне та сільське керівництво, представники місцевої спілки ветеранів АТО.
— Віталія гідно пошанували, бо він справді зробив велику справу для України, — каже староста села Качанівка. — У Підволочиську загиблого зустрічали шість священиків, в вже вдома панахиду відслужили отець Ростислав і отець Іван. Усім селом ми молилися за упокій душі Віталія. Неймовірно важко нині його рідним, ніхто не думав, що нещастя може статися і на мирній території…
Джерело: НОВА Тернопільська газета
