Тернопільський поет і письменник Василь Махно, який нині живе у США, розповів про себе

— Ваша найбільша вада? Чи вона завадила вам у житті?

— Це потрібно запитати у моєї дружини, вона точно знає.

— Ваше ставлення до жінок?

— Мені подобаються красиві й розумні жінки. Саме в такій послідовності: красиві й розумні.

— У вас двоє дітей. Чим вони займаються?

— Так, дві доньки. Старшій Христинці – 24, молодшій Софійці – 14 років. Вони різні за характерами. Христинка —  студентка, Софійка – ще школярка. Старша  якось спробувала перекласти деякі мої оповідання та есеї англійською. Схоже, що їй це вдається.

— Що ви відчували, коли у вас народжувалися дочки? Де ви були в цей час?

— Найбільше хвилювався за дружину Світлану. Старша донька народжена в Тернополі, а молодша уже в Нью-Йорку. При народжені Софійки я був присутній. Пологи не були важкими, але й не легкими. У сусідній палаті народжувала ортодоксальна єврейка, і ми з її чоловіком, стоячи у коридорі, кидали один одному підбадьорюючі погляди. Раптом з палати, де народжувала хасидка, почувся дитячий плач, і щасливий батько забіг до палати. Я ще очікував. Хасид вибіг і попросив мене набрати номер телефону, бо була субота, щоб повідомити когось в Ізраїлі. Я тримав телефон біля його вуха, а він розмовляв. У той час, коли я допомагав щасливому хаcидові, народилася Софійка, і я побачив її вже у шапочці.

— Чим саме батьки повинні ділитися з дітьми, а що залишати у своєму житті?

— Батьки не повинні заважати дітям робити свої помилки.

— Як вас виховували, на чому робили акцент?

— Мене виховували дід і баба – материні батьки, потім — мама з вітчимом. Кожен з них у свій спосіб долучився до формування, хоча я люблю китайське прислів’я: «Усі, хто зустрічаються на твоєму шляху, можуть бути твоїми вчителями».

— Як ставитеся до творчих людей, котрі безліч разів розлучаються?

— У кого як виходить. Справа цілком індивідуальна. Взагалі у подружньому житті, стосунках чоловіка і жінки, існують тисячі відтінків, які для стороннього ока прикриті.

— Ви — відома людина. Вам подобається увага шанувальниць? Як реагуєте на захоплення інших вашою персоною?

— Подобається і увага шанувальниць, і самі шанувальниці.

— Чи можете «прочитати» чоловіка по тому, як він поводиться з жінкою? Чи можете «прочитати» жінку через її ставлення до чоловіка?

— Ставлення чоловіка і жінки одне до одного багато може показати, але не все.

— Чи міняється з роками ваше розуміння кохання? Вірите у любов з першого погляду?

— Думаю, що не змінюється, тому що це почуття неможливо пояснити в першу чергу самому собі, бо переживаєш таке піднесення, яке, здається, прикручує тобі механічні крила, щоб злетіти.

— Ви більше схильні до сімейного життя чи до самотнього?

— Думаю, пів на пів. Інколи мені подобаються родинні обов’язки — скажімо, привезти молодшу дочку зі школи, підвезти на летовище старшу, інколи кошу траву чи прибиваю нову картину на стіну, але заради справедливості треба відверто сказати, що значну частину родинних ниток тримає Світлана. Я люблю самотність, бо у ній пишеться і розмірковується краще.

— Коли можна зрозуміти, що стосунки себе вичерпали? Нині люди легко розривають стосунки…

— Так було завжди, не тільки нині. Існує якийсь запас у стосунках, а коли і чому він вичерпується – не знає ніхто.

— Ваш досвід подолання сімейних криз? Що може бути рятівним колом?

— Обопільна мудрість і витримка.

—  Ви вважаєте романтику неодмінним атрибутом сімейного щастя?

— Неодмінним атрибутом сімейного щастя вважаю довіру.

— Яку жінку треба обирати для життя? А якого чоловіка варто вибирати жінці? У вас же є дочки…

—  Не знаю. Переконаний, що кожна зустріч чоловіка і жінки неповторні, і, як писав Даніло Кіш, досвіду кохання не існує і він не передається, для кожної пари усе вперше.

— Наскільки важлива зовнішність для жінки?

— Я думаю, що це все.

— Тепер змістилися традиційні ролі чоловіка й  дружини. Яку функцію тепер виконує чоловік?

— Так, я вважаю це нормальним, і феміністки мене тут підтримають.  Ми з вами живемо у надто змінному світі, тобто змінюються не лише ролі чоловіка і жінки в соціальному сенсі. Я не думаю, що у родинних стосунках важливо, хто скільки заробляє, важливим є відчуття близької людини, котра готова з тобою ділити усе в житті. У патріархальних суспільствах такий поділ суттєвий, у модерних – ні.

— Хто повинен бути головним у сім’ї?

— Любов.

— Що таке самотність?

— Я переконаний, що кожна людина на якомусь з етапів свого життя починає дивитися внутрішнім зором у себе. Це  я розумію як навчання самого себе самотністю. Самотність присутня у молитві, тобто, якщо молиться християнський чи буддистський монах, мусульманський імам чи іудейський рабин – це завжди слова самотньої людини. Письмо також спосіб самотньої людини порозумітися зі світом. Переконаний також, що з кожним роком, коли людина стає старшою, її самотність поглиблюється і потреба в самотності зростає.

— Свобода – це…

— … відчуття гармонії.
Джерело: НОВА Тернопільська газета