На офіційному інтернет-представництві Президента України зареєстрували звернення про надання звання Героя України загиблому військовому з Тернопільщини Сергію Девдюку. Це була неймовірна людина, котра запам’яталася людям патріотизмом, великою любов’ю до рідної землі, вірою в Бога. Дружина захисника Гелена розповіла нам деякі факти з життя її героїчного чоловіка. Жінка каже, вдячна Богу, що подарував їй таку другу половинку, адже її діти мають на кого рівнятися, мають з кого брати приклад…
Сергій родом із мальовничого містечка Косів, що на Івано-Франківщині. Зростав у малозабезпеченій сім’ї, де, окрім нього, було ще двоє братів і сестра. Мати увесь час важко працювала, щоб заробити на шмат хліба.
Сергій не дуже добре вчився в школі, ніхто його не змушував, не заохочував, про що в дорослому віці дуже шкодував… Проте змалку цікавився історією України. Часто пригадував 24 серпня 1991 року, коли оголосили незалежність України.
«Йому тоді було шість років. Вийшов на межу і підглядав за тим, що відбувалося в сусідів. Там урочисто піднімали прапор, святкували, а сивочолий господар розповідав усім цікаві факти з історії України. Він уважно слухав, щоб не пропустити жодного слова. З тих пір мало не щодня бігав до сусіда, щоб дізнатися цікаві історії часів УПА чи козацтва», – каже жінка.
З того часу Сергій почав більш детально вивчати історію України. У школі це був його улюблений предмет…
«Познайомилися ми у квітні 2006 року. Я навчалася у Косівському училищі прикладного та декоративного мистецтва. Вже згодом Сергій розповів, як напередодні повертався звідкілясь над ранок. Йшов повз капличку. Зупинився, присів і почав ревно молитися та просити Бога: «Отче, дай мені ту, яка буде опорою і надією». Згодом мої подруги нас познайомили. Довгих сім років я морочила хлопцеві голову (усміхається). Аж зрештою одружилися», – продовжила розповідь жінка.
Гелена каже, Сергій був дуже релігійною людиною. Впродовж життя було чимало випадків, коли Бог допомагав йому втілити задумане.
«Коли я завагітніла, переїхала додому в Бучач. Сергій же працював на ринку у Чернівцях. Робив усе можливе, щоб забезпечити нашу сім’ю. Спершу працював разом з братом. Згодом сам намагався розвивати торгівельну справу. Саме в той час в країні розпочався Майдан».
Певна річ, Сергій не стояв осторонь тих подій, що відбувалися в країні. Тож вирушив в столицю. Допомагав, чим міг. Нещодавно його друг розповів, як чоловіка дивом оминула куля снайпера.
«Сергій дуже любив відвідувати храм Архістратига Михаїла. Щоразу ревно молився, щоб святий вберіг нас від ворога, молився за волю і долю України. Тож коли стався обстріл Майдану, снайперська куля дивом його оминула. Переконаний був, що це архістратиг вберіг його…»
Жінка розповіла, що Сергій багато читав. Під час Майдану спілкувався з різними людьми, тоді на протест вийшла вся інтелігенція – професори, науковці. Він дізнався від них чимало цікавого. Багато спілкувався з молоддю, доносив до них те, на скільки важливо відстоювати національні інтереси, бути свідомим. Він навіть передплачував певні українські видання для військових училищ, щоб молодь читала і знала правду. У такому ж дусі виховував і своїх дітей. До слова, у їхній сім’ї зростають двоє хлопців, які дуже пишаються своїм батьком…
Торгівля у Чернівцях пішла не дуже, тож він приїхав в Бучач до сім’ї. Кілька місяців намагався знайти роботу. Та зрештою вирішив поїхати на заробітки в Польщу.
Однак і там не стояв осторонь проблем, які відбувалися в країні. Займався волонтерством, ходив на різноманітні акції, протести…
«24 лютого 2022 року вдосвіта переглядав новини в Інтернеті і закляк. Війна! Зателефонував мені. Я спросоння не зрозуміла, що коїться. Тільки почула: «Я повертаюся…»
У Сергія не було й думки, щоб залишитися, він знав, що має зробити все, щоб окупант не прийшов на його рідну землю. Разом із друзями зібрали волонтерську допомогу і поверталися додому. На кордоні були сум і сльози. Купа діток, жінок, всі перелякані, голодні, холодні…
«Сергій був у відчаї від побаченого. Звісно, і тут він не міг проїхати повз. Зателефонував своїм друзям і попросив, щоб приїхали на кордон з харчами, допомогли бідолашним українським біженцям», – ледь стримують сльози продовжила Гелена.
Додому Сергій не приїхав. Вони з хлопцями рушили далі і стали одними з перших добровольців, хто пішов боронити країну.
«Розповідав дивовижну історію, яка відбулася в Житомирі. Там спіймали якогось навідника, чи то колаборанта, не знаю, як правильно. Хлопці намагалися його розговорити. Сергій попросився на допит. Сів напроти, на обличчі у нього був військовий хомут, тож той чоловік навіть не бачив, що мій Сергій шепоче. А він ревно молився до Богородиці, у руках тримав вервицю. В якийсь момент відчув, як його руки стали гарячі. Ледь доторкнувся до чоловіка, а той відсахнувся, мов ошпарений, почав сильно плакати і кричати, мовляв, все розкажу, лише заберіть від мене того навіженого»…
Так з перших днів повномасштабного вторгнення в лавах Добровольчого батальйону Сергій став на захист Києва. Пізніше був мобілізований, проходив навчання на Закарпатті та за кордоном.
13 червня 2023 року поблизу населеного пункту Роботине Запорізької області під час танкового обстрілу отримав важкі поранення.
Два місяці боровся за життя в реанімаціях лікарень Запоріжжя, Дніпра, Києва, Львова.
9 серпня 2023 року в лікарні Святого Пантелеймона у Львові зупинилося серце мужнього захисника. Гелена, як могла, підтримувала його. Говорила з дітьми. Не приховувала правди, готувала їх до найгіршого. Хлопці важко переживали смерть батька. Але водночас дуже пишаються ним.
Дорогі читачі, Сергій Девдюк заслуговує на найвищу державну нагороду «Герой України» (посмертно) із врученням ордена «Золота Зірка» його дружині і синам. Зайдіть на сайт і поставте підпис. Щоб його подвиг, його жертовність ніколи не були забуті.
Проголосувати можна тут
Все буде Україна!
Зоряна Деркач.
