Жахлива трагедія сталася 8 червня, близько 19 год., на території підприємства «Колос-2» у Теребовлі. Загинув робітник підрядної будівельної бригади, яка працювала на одному із об’єктів. 20-річний Володимир Солтис із села Плебанівка на триметровій висоті ступив на незакріплений лист бляхи і впав униз. Гостра бляха, що пролетіла услід за хлопцем, перетяла йому горло.
У той момент неподалік був батько Володимира, він теж працює у підрядника. Син помер у нього на руках… Шок і розпач — те, що пережив батько, який не міг нічого вдіяти, аби врятувати дитину.
За фактом загибелі на виробництві порушено кримінальне провадження. Правоохоронці з’ясовують причину й обставини трагедії, і чому і ким допущено очевидне нехтування нормами техніки безпеки. Володимир працював у будівельній бригаді неофіційно. Рідні загиблого до краю прибиті горем, але кажуть, що домагатимуться справедливого розслідування і покарання винних у смерті сина.
Фатальна недбалість коштує життя
— Володя із багатодітної сім’ї, крім нього, у сім’ї є ще старша сестра і три брати, — розповів староста села Плебанівка Володимир Козак. — Солтиси — щирі патріоти, багато жертвують для нашої держави. Батьки Володі були на Майдані у Києві в чорні дні розстрілу. Коли почалася війна, Солтиси взялися за волонтерство. Мати юнака пані Люба з однодумцями заснувала благодійний фонд «Чесна Україна», збирає і доправляє допомогу нашим захисникам на Донбас. На Сході України воювали 12 наших односельців — допомагали їм, а ще багатьом іншим. Володя закінчив дев’ятирічку в Плебанівці, згодом — Теребовлянську середню школу, пішов стежкою батька-будівельника. Спокійний, добрий, робітний. Мав дівчину, будував плани… Їздив на заробітки, останніми роками працював у місцевій будівельній бригаді. Він часто виконував роботи на висотних будівлях, де справді було небезпечно, а тут на рівному місці сталася біда… На жаль, він не був офіційно оформлений на фірмі, а отже, не мав жодних соціальних гарантій. Але трагедії могло не статися, якби відповідальні особи не легковажили, а робили все правильно. Як відомо, той злощасний лист бляхи був неприкріплений. Чому?! Володя не знав, що під ногами ненадійна основа. Там невисоко, міг зламати руку чи ногу, але вижив би, а тут чиясь безвідповідальність призвела до фатального. Гостра бляха падала косо і, ніби ножем, перерізала артерії… Співчуваю батькам, велике горе поховати дитину…
Винні мають бути покарані!
— За смерть Володі мають відповісти винні! — рішуче каже пані Люба Солтис. — Це вже друга смерть за рік на тому підприємстві. Торік влітку на високій промисловій будівлі вдарило струмом 21-річного хлопця, він впав у бетонну яму і загинув. Володя тоді кинувся його рятувати, бідолашний помер у нього на руках… Кажуть, що перед тим на території підприємства викопали давні останки жінки і дитини, робітники радили керівникові покликати священика і перепоховати по-християнськи, але він наказав тихо закопати… Можливо, щось в тому є… Хоча людське життя на виробництві великою мірою залежить від безпеки праці. А яка там безпека?! У тій будівельній бригаді працює мій чоловік, раніше ще один син працював — ліз на верхівку вишки без страхівки. Хіба таке допустиме?! Володя трудився у бригаді три роки. Раніше їздив на заробітки до Голландії. Складав копійку до копійки, бо мав іти на операцію. Інші боялися виконувати висотні роботи, а він — ні. Фарбував труби, лазив на висоту до 30 метрів. Платили йому по 650 гривень у день. Ось яка ціна життя дитини…
Володимира навіть офіційно не працевлаштували. Власникам шкода грошей на податки, страхівку, ідуть по людських трупах. Для мами і тата — це велике горе, а для них — черговий прикрий випадок на виробництві. Мають бути покарані керівники обох фірм, бо там були кричущі порушення елементарних норм техніки безпеки. До речі, коли сталося нещастя, усі працівники збіглися, а керівництво — утекло! Це страшенно обурило працівників. Вони налаштовані протестувати. Ми з чоловіком теж це так не залишимо. Будемо звертатися до Генеральної прокуратури, в інші інстанції. Нам не потрібні перепрошення керівників фірм. Думають, що заплатять і ми будемо мовчати? Але ми ніколи Україну не продавали і свою дитину тим більше не продамо. За що ми тоді боролися?! За що ми з чоловіком стояли на Майдані під кулями?.. За що ми з волонтерами ризикували життя під «градами» в АТО?.. Володя допомагав мені у волонтерстві, жертвував зароблені важкою працею гроші, щоб я поїхала і привезла для наших захисників допомогу від українців із-за кордону. І за що таке нам?..
— Робочий день наближався до кінця, залишалося ще з півгодини, а треба було завершити об’єкт. Володя фарбував, та керівник покликав його допомогти працівникам, які стелили бляху на металевій доріжці між ангарами. Синові не сказали, що листи виклали, але ще не встигли прикріпити.., — з болем розповідає батько загиблого хлопця. — Володя ступив на лист… Все це досі перед моїми очима. Якби хоча б одним кріпленням була прикручена бляха, то нічого б такого не сталося, або якби син мав на собі страховий пояс, то зміг би не впасти. На фірмі є рятувальні пояси, а ось касок нема. Робітники тоді поспішали, керівник підганяв… Трагедія сталася через поспіх і вражаючу недбалість…
«НОВА…» хотіла взяти коментар про трагічний випадок в директора підприємства «Колос-2», проте у приймальні повідомили, що він у відрядженні, а більше нікого з керівництва немає на місці. Не вдалося поспілкуватися і з керівником будівельної бригади — він на дзвінки не відповідає.
Просто нема слів…
Джерело: НОВА Тернопільська газета
