“Як думаєш, буде війна?” – почав розмову мій приятель. “Вона вже триває”, – розчаровую…
І почалася не з військової експансії Криму, а з промови президента Путіна в лютому 2007 року на конференції з безпеки в Мюнхені. “Росія – країна з більш ніж тисячолітньою історією, і практично завжди вона користувалася привілеєм проводити незалежну зовнішню політику. Ми не збираємося змінювати цієї традиції і сьогодні”, – наголосив він і західний політичний світ заговорив про відновлення “холодної війни”.
У те, що Кремль піде далі тоді мало хто вірив. Дарма. Ще у 2005-му в зверненні до парламенту Путін заявив, що найбільшою трагедією ХХ століття став розпад СРСР. Повернути колишні республіки в радянське стійло – заповітна мрія вождика. Реалізовуючи її він не зупиниться ні перед чим.
У 2008-му царьок зазіхнув на Грузію та … зламав зуби. Отримавши в якості трофею Абхазію, зрозумів: у ХХІ столітті війни військом не виграєш. Потрібно щось інше.
На думку колишнього міністра закордонних справ Польщі Адама Даніеля Ротфельда, вождик взяв за основу концепцію “психологічної війни” начальника штабу барона Врангеля полковника Месснера. Згідно з нею, війни в майбутньому повинні точитися не за ресурси чи територію, а “за душі нації”. У такій війні “простір потрібно завойовувати і армією, і пропагандою”. “Необхідно пропагандою влити еліксир життя в свої маси і яд у ворожі, – писав полковник. – Пропаганда словом (радіо, виступ, шепіт), друком, графікою, сценою, кіноекраном , виставкою тощо, повинна сприяти пропаганді ділом: своєчасний хоч і невеликий але ефективний бойовий успіх дає відмінний результат у змаганні нервів, психологічній боротьбі”.
Путін увібрав науку. Як вірний послідовник Сталіна та Гітлера, не шкодував грошей на пропагандистську павутину. У жовтні 2010-го , будучи ще прем’єром, затвердив державну програму “Інформаційне суспільство (2011-2020)” вартістю у 40, 6 млрд доларів. Її мета — стовідсоткове охоплення російськомовного населення планети ЗМІ всіх форм власності, що поділяють стратегічний курс РФ. Основне завдання – розповсюдження “правильної” інформації, популяризація традицій, культури, моральних та сімейних цінностей “русского мира”. Іншими словами — активне промивання мізків, начіплювання ярлика недруга і немічного на США, НАТО, ЄС та всіх “неугодних”, виховання гордості за те, що ти росіянин, підтримування культу особи Путіна та відкидання будь-якого сумніву в правильності його дій, рішень, політичного курсу. Програму вже виконано майже на половину. Ефір Всеросійської державної телевізійної та радіомовної компанії ( телеканали “Росія 1”, Росія 24”, “Культура”, “РТР Планета” та інші) нині охоплює 98,5% населення Росії та має понад 50 мільйонів телеглядачів у країнах СНД і Балтії (то чи не туди позирає загребуще око мінігітлера?)
За допомогою кишенькових ЗМІ Путін довгі роки майстерно “вливав яд пропаганди” у свідомість українців, зомбував їх, подаючи власну версію реальності, ділив на східняків та бандерівців, залякував переслідуваннями російськомовного населення, розпалював міжрелігійні, мовні, історичні конфлікти, підсилював ностальгію за радянськими часами, жалівся на утиск нацменшин. Це при тому, що, як констатує директор департаменту інформаційної політики МЗС України Євген Перебийніс, в Україні нині виходить щонайменше 1176 російськомовних газет ( в РФ — тільки 7 україномовних), а 74% від загального обсягу теле- та радіомовлення — російськомовне (в РФ тільки 1 україномовна радіоперадача).
Уряд Януковича всіляко сприяв інформаційній експансії Росії. По-перше, хотів вислужитися, по-друге, добряче заробляв, по-третє, боявся, що українці прозріють. Як наслідок, вмикаючи телевізор взагалі важко зрозуміти, де ти живеш: в Україні чи Росії. Естрада — російська, шоу-програми — російські, фільми – про російських сищиків, які здатні розкрутити найзаплутанішу справу, чесних ДАІшників, безстрашних військових та героїв-коханців. Українці в тих фільмах, як правило, коли не повії, то гвалтівники, злодії, вбивці чи просто дурні, котрі своєю мовою смішать “істинних росіян”. Хіба це не навішування ярликів? Не пропаганда російського війська, міліції, цінностей? Найдивніше, що мільйони українців дивляться все це і …не обурюються. Новий рік стрічають зі жартами …Галкіна та під спів Баскова. Може, саме тому ми й програємо інформаційну війну? Програємо, бо нам байдуже, що дивитися; бо підсвідомо порівнюємо наші військо та міліцію з їхньою і розчаровуємося; бо не вимагаємо від держави якісного продукту, наперед знаючи: на нього коштів не знайде.
Люди все частіше жартують: перед тим, як дивитися новини, треба покласти під руку валідол. Вбивства, хабарі, продажні суди, жорстокі міліціонери, некваліфіковані медики, безробіття… Руки опускаються. Стає страшно жити… Хочеться кудись втекти з такої країни. Виникає питання: а може, проросійським медіамагнатам просто вигідно вганяти українців у депресію?
За підрахунками експертів торік Росія витратила у 18, 7 разів більше коштів на пропаганду, ніж Україна. Державні інформаційні витрати РФ на одну особу становили 27, 8 дол, тоді як в Україні — 4, 7. А в інформаційній війні за економію коштів на пропаганду доводиться платити …територією. Україна заплатила Кримом. Кримчани, котрі, згідно з результатами опитування Фонду “Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва” та Київського міжнародного інституту соціології, дивляться новини на російських телеканалах та Фірташево-Льовочкіновому “Інтері” (відповідно 28% та 69% респондентів), настільки боялися нападу “бандерівців” та прагнули “повернутися додому в Росію”, бо там і пенсія вища, і ковбаса дешевша, і за російську не б’ють, що почали міняти паспорти, записуватися до самооборони Криму та всіляко сприяти “зеленим чоловічкам” – гібридам солдатів і терористів
І це перший дзвіночок для влади. Адже на Кримові Путін не зупиниться. Його пропагандистська машина активно працює з мешканцями Луганська, Донецька, Харкова. За даними Агенства Media Expert, саме там найбілішою популярністю користуються російські ЗМІ. А вони майстри ставити усе з ніг на голову. То розкажуть, що у Львові “майданівці” спалили двох беркутівців, то що тих, котрі не знають як українською буде “галстук” ставлять на коліна та б’ють, то що “головорізи, екстремсіти, фашисти, ультраправі, радикали, бандерівці захопили в Києві владу”… Як казав рейхміністр народної освіти та пропаганди Німеччини Геббельс, якого наслідує Путін, “чим нахабніша брехня, тим більше народу в неї повірять”, а “ брехня, яку повторювати тисячу разів, стає правдою”. І породжує страх…“Уявляєш, вчора телефонує мені знайома з Донецька і питає, чи то правда, що у вас, у Бандерштаті, в кожній хаті на горищі – по кулемету, на грядці закопана зброя, а городи орете танками з відпиляними дулами,- випалює знайомий. – Я був шокаваний. Такі питання і в ХХІ столітті, в епоху інтернету!” А чому дивуватися? Путінські “пси” можуть вішати собі медалі. Цікаво тільки чому за майже 23 роки незалежності українці й досі вірять у вигадки про Бандера, Мазепу, не відають за що вмирали воїни УПА, Січові стрільці? Що це: байдужість чи недолуга інформаційна політика держави?
У2013 році асигнування на Державний комітет телебачення і радіомовлення України з держбюджету становили 711 млн грн. Левова частка цих коштів пішла на “проїдання”, а залишок — на чергові заходи до традиційних Днів. Чи правильно це? Чи має майбутнє держава, котра економить на просвітництві, популяризації своєї культури, традицій, мови? Зрештою, чому телеканали цілими днями транслюють російський шерпотреб, а вартісні, цікаві історичні фільми, біографічні ставлять опівночі, а той пізніше?
Аби протистояти Путінській експансії в Криму, українців закликають не купувати російські товари. Так, це можливо вдарить по економіці РФ, але не припинить її маніпуляцій з нашою свідомістю. Як це не гірко, але Путін наразі виграє війна за душі українців. Перелом може статися тоді, коли кожен з нас з власної волі, свідомо відмовимося від російських ЗМІ, бойкотує російські фільми та програми, що транслюють українські телеканали. Побачити, дихати й думати стане легше…
Леонід БИЦЮРА,
член Національної спілки журналістів України.
