Незважаючи на мальовничі краєвиди та весняну красу Кременецької громади, війна жорстко втручається у мирне життя людей, змінюючи цінності та пріоритети. Саме в таких складних обставинах зустрічаємось із очільником громади – Андрієм Смаглюком, щоб поговорити про його роботу, виклики та плани на майбутнє.
– Пане голово, розкажіть нашим читачам, з якими викликами найперше стикнулася ваша громада з початком повномасштабного вторгнення окупантів?
– Звичайно, спочатку була паніка, розгубленість, відчай і страх. Гадаю, ці відчуття панували у всій країні. Не знали, що робити, як правильно діяти. Адже всі плани, задуми поламалися в один момент. Але взяли себе в руки, зібралися в мене в кабінеті, щоб діяти, організувати людей для допомоги війську, тим містам і селам, які на той час перебували в окупації. Ми одними з перших в області організували великий волонтерський рух, який згодом назвали «Джура». Спершу почали працювати і збирати допомогу в одному приміщенні, згодом облаштували великий склад. Для медикаментів довелося взяти ще третій склад. У перші дні війни з нашої громади виїжджали до десяти вантажівок з допомогою.
Активно долучилися жителі всієї громади. Також ми маємо дуже багато партнерів у Польщі, Німеччині, Італії. Від тих країн надходила потужна поміч великими фурами. Хотів би подякувати нашим людям, адже як тільки приїжджали ті великі вантажівки, я давав клич у соцмережах, що їх потрібно розвантажити, година – і все було зроблено. Нашу допомогу отримували усі прифронтові регіони, Київщина, Волинь тощо. У нас волонтерською діяльністю почали активно займатися (роблять це і сьогодні) заклади освіти. Господині готують, печуть, плетуть маскувальні сітки. До речі, спільно із центром зайнятості уже другий рік поспіль організували програму для внутрішньо переміщених осіб. Люди мають змогу долучатися до плетіння маскувальних сіток, за що отримують платню.
– Розкажіть, будь ласка, більш детально, як допомагаєте людям, які змушені були втікати з власних осель через пекельні воєнні дії.
– Гадаю, у нас дуже добре налагоджена співпраця з вимушеними переселенцями. В громаді створена рада ВПО, яка допомагає людям, вирішує проблеми, з якими їм довелося зіткнутися. Також рада ВПО допомагає місту. До слова, з початку війни у нашій громаді було більше десяти тисяч внутрішньо переміщених осіб. Це при тому, що не всі реєструвалися. Тоді для їх поселення задіяли садочки і школи. Сьогодні у Кременецькій громаді мешкають майже три тисячі ВПО. Організували співпрацю з різноманітними міжнародними фондами, які допомагали ВПО. До слова, за час війни відновили діяльність товариства Червоного хреста у нашій громаді. Діяли злагоджено, розуміли і чули один одного. Відтак, у результаті такої плідної співпраці вдалося допомогти як військовим, так і переселенцям. До слова, мали змогу надавати продукти харчування місцевим мешканцям, які опинилися в кризових ситуаціях. Роздали майже три тисячі продуктових пакетів.
– Пане Андрію, як організована робота щодо допомоги нашим військовим?
– З 2014 року з нашої громади поповнили лави Небесного воїнства 80 захисників. У нас велика громада – 42 тисячі жителів. Тож і кількість мобілізованих – тисячі. На початку повномасштабної війни сформувалася місцева тероборона, були розміщені окремі військові частини. Також у нас діє ДФТГ (добровольче формування територіальної громади), яке є одним із кращих в області. Намагаємося всебічно допомагати нашим військовим. Наразі робимо акцент на закупівлі дронів. Тож минулоріч з бюджету надали майже 30 мільйонів гривень.
Усі голови громад в один голос заявляли, щоб не забирали військове ПДФО, однак ніхто до нас не дослухався. Тож тепер кошти з громади забрали, але ж допомогти військовим потрібно. Ми неодноразово зверталися до депутатів Верховної Ради з проханням, щоб громадам дозволили закуповувати дрони, РЕБи тощо. Адже всі наші закупівлі – така потрібна допомога війську трактується як незаконна. На цей рік у нас є чимало запитів від військових частин, на допомогу війську запланували три мільйони гривень. Певна річ, менше ніж у попередні, але такі реалії. Допомагають нам міста-побратими з різних країн.
– Знаємо, що у вашій громаді офіційно створена громадська організація «Родини загиблих Героїв». Розкажіть, як допомагаєте людям, які на війні втратили найрідніших.
– Направду, нам вдалося організувати співпрацю з родинами загиблих військових. У нас офіційно створена громадська організація, якою керує матір загиблого захисника, військового журналіста Алла Лабуткіна. Намагаємось всебічно їм допомагати вирішувати різні питання. До прикладу, нещодавно велосипеди з Німеччини ми передали дітям загиблих захисників.
Напрацьовуємо концепцію вшанування загиблих Героїв. У центрі міста встановили Алею пам’яті. Вона тимчасова, наразі погоджуємо з родинами загиблих місце розташування меморіального комплексу, як він має виглядати, що має бути зображено.
Також розробили положення про те, що всі наші загиблі Герої нагороджені відзнаками «Почесний громадянин міста Кременець».
Також міська рада надає кожному дорослому члену сім’ї загиблого військового щомісячну виплату у розмірі тисячі гривень.
– Чимало голів, з якими нам вдалося поспілкуватися, зазначають, що зараз зменшилася допомога від інших країн, а подекуди співпраця взагалі припинилася. Як у вашій громаді?
– Наша громада, Богу дякувати, продовжує плідну міжнародну співпрацю. Минулоріч ми уклали договір з гміною Мілич (Польща). Цьогоріч у березні підписали угоду про співпрацю з повітом Пижицького.
Звідти надходить дуже багато допомоги. До прикладу, минулого місяця від них надійшло дві вантажівки з ліками, які ми направили нашим військовим на передову. Як ви знаєте, 12 березня, під час масштабного обстрілу всієї країни, у нашій громаді був приліт на об’єкт критичної інфраструктури, була велика пожежа. Тож місто Мілич надало нам пожежний автомобіль.
До слова, у нашій громаді створено дві добровольчі пожежні частини. Одна із них має вже три автомобілі. Зараз очікуємо на ще один, які нам передають партнери з Німеччини. Це дуже потужна допомога. На щастя, нам вдалося побороти наслідки, рахуємо збитки.
– Пане голово, розкажіть про бізнес у громаді.
– Якщо говорити про релокаційний бізнес, то великих підприємств у нас немає. Однак переїхали до нас кілька малих підприємців, які доволі успішно ведуть бізнес. Вони дуже активні, є членами ради ВПО. Протягом років війни вдалося налагодити прозорість ведення бізнесу, дякую за розуміння і підтримку усім підприємцям. Ми ж зі свого боку намагаємося всіляко сприяти, щоб справи у них йшли добре. Там, де не потрібно, не втручаємося, коли ж виникають якісь питання чи труднощі, допомагаємо. У результаті такої співпраці у нас доволі збалансований бюджет. Можемо собі дозволити і без військового ПДФО продовжувати наводити лад в громаді і допомагати війську. Минулоріч потрапили у «Дайджест успіху 2023 року», розробили карту інвестиційних об’єктів у нашій громаді, яку можна побачити на нашому сайті. Єдині в області, разом з міжнародним агентством міжнародного розвитку USAID, зробили інвестиційний паспорт громади.
Цьогоріч оголосили конкурс «Кращий бізнес-план 2024» для визначення кращих бізнес-ініціатив у сфері малого та середнього бізнесу. До прикладу, минулоріч, у рамках такого конкурсу, одна підприємиця отримала від нас 25 тисяч гривень на розвиток бізнесу. Цьогоріч хочемо визначити вже двох кандидатів. Кошти на це ми заклали в бюджеті.
Намагаємось долучати жителів громади до співпраці. До прикладу, ОСББ. Міська рада пропонує на кожен будинок до 50 відсотків (але не більше як 150 тисяч) допомоги, йдеться про утеплення, енергоефективність, облаштування прибудинкової території, дитячих майданчиків, перекриття дахів тощо. На жаль, співпраця йде важко. Минулого року у цій програмі взяв участь лише один будинок.
Співпрацюємо з вуличними комітетами щодо ремонту дороги. Візьму до прикладу село Жолоби. Там люди зібрали майже 600 тисяч гривень на ремонт дороги, ми з міської ради надали кошти, допомогло й управління капітального будівництва. У результаті вдалося зробити шмат дороги. Цьогоріч вони кажуть, що знову хочуть здійснити ремонт. Певна річ, ми охоче йдемо на зустріч…
– Пане Андрію, загальновідомо, що з 2025 року в країні будуть закривати школи, в яких 45 і менше учнів. Яка ситуація із освітою в Кременецькій громаді?
– Коли утворилася громада, питання шкіл було одним із найболючіших. Були і пікети, і голодування під стінами міської ради. Категорична незгода щодо закриття сільських шкіл. Завжди намагаюся донести до людей, що ми хочемо, щоб в кожному селі була школа, дитячий садочок, ФАП, щоб село розвивалося. Але це все дуже дороговартісно. Держава має передбачити на це кошти. А їх наразі у бюджеті немає. У нашій громаді велика мережа освіти – це майже 30 закладів освіти різного ступеня. Є школи, де навчаються менше 45 учнів. Основне завдання – зберегти робочі місця, до 2025 року організувати можливість підвезення учнів, підлатати дороги…
Попри війну, пропри труднощі, громада живе, розвивається, разом долаємо всі труднощі і, як можемо, наближаємо світлий день перемоги.
