Обороняти Україну на Схід Любомир пішов добровільно. Жив з мамою в Ланівцях, то ж аби не засмучувати її передчасно, нікому не сказавши, записався у військкоматі. Потім на вмовляння сестри відповідав: “Хто як не я?”, пише “TeNews” з посиланням на “Нову Тернопільську”.
Впродовж року Любомир Семенюк воював на Донеччині. Там же під час одного з обстрілів його контузило. Любомирові надали меддопомогу, продовжував воювати, проте йому ставало все гірше. Якось непритомного його доставили в Дніпровський військовий госпіталь і повідомили про його стан рідним. У червні 2017 року Любомира Семенюка прооперували в Дніпрі, після чого він не міг пригадати нічого. Внаслідок контузії в голові атовця утворилася пухлина.
Після чергової операції вже в Києві, Любомир почав дещо пригадувати, але стан його залишав бажати кращого – рана гноїлася… Після піврічного лікування в Києві чоловіка направили на реабілітацію у Львів, звідки виписали наприкінці грудня 2017-го.
Одні лікарі казали, що чоловік проживе кілька тижнів, інші – що рік-два. Любомир все розумів, але не жалівся, мужньо чекав смерті, розповідає сестра учасника АТО Людмила. Під час лікування брата, коли потрібна була допомога, жінка прийшла у військкомат. Але там їй відповіли: “Контрактники – це заробітчани, це так само, як їдуть в Італію, Польщу, Білорусь…”.
Після 2-річного лікування у березні цього року Любомир Семенюк помер. Йому було всього 38.
Обговорення