Тернополянка Галина Жук усе життя шукає прекрасне довкола себе. Ще студенткою Тернопільського національного економічного університету (тепер ЗУНУ) вона відчувала, що її справжнє покликання – творити.
Після здобуття базової освіти Галина шість років вивчала історію мистецтва у Львівській національній академії мистецтв, зокрема, різні види декоративно-прикладного мистецтва від Трипілля і Стародавнього Єгипту і донині. Саме там вона відкрила для себе народну творчість, виробляючи індивідуальний неповторний стиль.
«Намиста придумала сама, такого ніхто не робив. Вони у стилі «Венеційка». З керамічної самозастигальної маси ліпила вручну кожну кульку, наносила на неї пензликом малюнок і потім покривала лаком», – ділиться майстриня.
Згодом Галина розширила горизонти – зацікавилася вишивкою й опанувала понад двадцять традиційних технік. Із 2017 року вона почала проводити майстер-класи: перший – для Фундації імені Назарія Войтовича (наймолодшого з Небесної сотні, в його рідному селі Травнене Збаразького району), де разом із дітьми шила м’які іграшки. Відтоді десятки груп жителів Тернополя – від пенсіонерів до переселенців – брали участь у її творчих сесіях, опановували різні техніки та відчували радість створення власними руками.
«Мені приносить неймовірне задоволення бачити результат: не гроші вимірюють працю майстра, а щасливі промінчики в очах учнів», – каже Галина. Її інструментарій – тканина, нитки, голки, папір, фарби, пензлі, однак кожна робота несе значно більше: тепло і підтримку, які так необхідні в наші складні часи..
Майстер-класи, що повертають радість
Пів року тому Галина розпочала новий проєкт, який називає для себе «Зцілення мистецтвом». Вона їздить по всій області, аби провести заняття з виготовлення браслетів, м’яких іграшок чи візерункових писанок, зимових будиночків із картону, новорічних прикрас і сердечок-валентинок із чоловіками та жінками-військовими, які після поранень проходять реабілітацію. На перших хвилинах заняття воїни часто соромляться й мовчать, але варто їм узяти до рук голку або пензель – і очі сяють надією. Без усіляких пафосних фраз вони починають спілкуватися, допомагають один одному, сміються з власних помилок і гордо оцінюють результат.
«Під час роботи я концентруюся на виробі та фантазії, поринаю у багатогранний світ творчості, очікуючи на гарний результат. Головне для мене – дарувати світло, а хто його приймає – дитина чи дорослий – не має значення», – ділиться пані Галина.
На День Валентина з бійцями виготовляли сердечка з гофрованого паперу, перед Великоднем кольоровими фломастерами і ручками розмальовували маленькі писанки з пінопласту та справжні яйця воском.
Кожен майстер-клас відвідують у середньому десятеро і більше військових, адже багато з них мають щільний графік процедур. Однак Галина вміє зацікавити: вона приходить до лікарні, запрошує учасників, пояснює техніку й дає змогу забути про біль, хоча на кілька годин поринути в творчий процес.
У своїй роботі мисткиня також підтримує й інші соціальні категорії – внутрішньо переміщених осіб, людей пенсійного та людей з інвалідністю. Також влаштовує майстер-класи в бібліотеках, музеях, будинках ветеранів і просто неба. В такий спосіб вона не лише навчає рукоділлю, а й повертає людям віру в себе, у власні сили та в те, що попри всі негаразди світ навколо нас сповнений краси.
Галина наголошує: нині українці дуже понурі через війну і щоденний потік негативних новин. Але щоб не опустити руки й зберегти віру в добро, треба хоча б іноді відволікатися, шукати прекрасне в природі, у рідних і навіть у звичайних дрібницях. І тоді, втілюючи власні ідеї у творчості, кожен із нас здобуде трохи світла й тепла, яких так не вистачає цими днями.
Зоряна ДЕРКАЧ.
