Напередодні свята Миколая хочеться розповісти історію, яка звучить як легенда, але лежить у реальному судовому реєстрі XVII століття. Вона сталася в грудні 1602 року у Кременецькому ґродському суді — і досі вражає своєю мудрістю.
Православний міщанин Хома Войнаровський звинуватив єврея-орендаря корчми Лейбу Мошковича в «найгучнішому злочині Миколаївської ночі»:
«Перевдягнувся у Святого Миколая, заліз у хату, викрав дітям миколайчики з чобітків — і тим образив віру!»
Вимагав 12 злотих штрафу й публічних вибачень.
Лейба ж присягнув на Торі:
«Я — ні при чому. Мабуть, то справжній Миколай приходив, я спав…»
Суддя Андрій Фірлей вислухав сторони й виніс рішення, яке сьогодні цитують у підручниках з історії права Речі Посполитої (ґродська книга №2143, арк. 387–389, ЦДІАК України:
«Святий Миколай — особа небесна, судити його не можемо.
Лейба присягнув — тому у позові відмовити».
«Але аби не було сварки і щоб діти мали радість,
наказую Лейбі завтра, в сам день Миколая,
поставити перед церквою Святого Михаїла
два горщики меду та мішок горіхів — для всіх дітей Кременця, незалежно від віри».
Історики справедливо називають це геніальним компромісом Волині — гумор, мудрість і повага до кожного.
Мораль цієї історії — напрочуд сучасна:
Ніякий конфлікт не вартий дитячих сліз.
Суд не став шукати «винних», а подбав про тих, для кого Миколай — свято радості.
Повагу між людьми можна відновити не батогом, а добрим словом і добрим жестом.
У XVII столітті це розуміли краще, ніж інколи ми сьогодні.
Коли громада згуртована, то навіть суперечки перетворюються на нагоду для добра.
Дарунок, який ти даєш іншому, завжди повертається до тебе світлом.
Того року в Кременці казали:
«Миколай судився — а кожна дитина отримала подвійні дарунки!»
І ось уже понад 400 років ця справа нагадує:
найкращі рішення — ті, після яких усім тепліше на серці.
Раніше ми писали: Справедливість у руках ката (Кременець, 1759 рік)
