Важко сказати, хто кого зробив популярним: колектив «Тріода» українську пісню чи навпаки. Але відколи гурт уперше вийшов на велику сцену, хлопці та народна пісня стали нерозлучними. Вони не піддалися спокусі завоювати російську публіку та витримали жорсткі випробування українського шоу-бізнесу. За кілька років спільної роботи Андрій Гамбаль, Володимир Рибак та Андрій Липко пережили чимало: великий успіх, непрості зміни, злети та розчарування. Сьогодні вони гастролюють Україною та далеко за її межами, мають тисячі шанувальників по всьому світі, та, попри це, залишаються вірними рідним традиціям та культурі. Що допомогло вокалістам досягти таких висот і яких несподіванок чекати від колективу найближчим часом, хлопці розповідають читачам «Номер один».
– Минуло два роки з моменту, коли «Тріода» стала відомою на всю Україну. Звичайно, велика заслуга у цьому проекту «Х-фактор». Утім і Ви стали для телешоу командою нового формату…
Андрій Г.: – Такі проекти дають маловідомим виконавцям реалізувати себе як творчу одиницю. До участі в ньому ми не розуміли, у якому напрямку нам рухатися. Не знали, правильна наша формація чи ні. Наскільки довершеною є наша творчість чи, можливо, вона периферійного рівня. Раніше у нас не було можливості цього зрозуміти. Ми не бачили в українському шоу-бізнесі колективу подібної формації. Відповідно не мали на кого рівнятися. Потім вирішили спробувати свої сили на проекті «Х-фактор». На кастинг везли дві пісні: одну італійську, з європейської класики, іншу – українську. Музичні редактори обрали останню. Мовляв, це саме те, що треба, і раніше на проекті подібних колективів не було. Тоді ми зрозуміли, що українська пісня – це наше.
Я часто порівнюю участь у проекті з дев’ятиповерховим будинком. З кожним новим ефіром ми піднімалися на поверх вище. Як у професійному, так і в психологічному плані. Ми вчилися спілкуватись із публікою, працювати в команді, триматися на сцені. Це велика школа. І беззаперечним плюсом є те, що ми були позбавлені можливості довго обдумувати свої плани.
Володимир Р.: – Перед нами ставили завдання – і ми змушені були його виконати. Інакше просто вилетиш із проекту. Тримаючись на такому адреналіні, йшли до кінця. Можливо, саме в цьому успіх. Завдяки проекту, нам вдалось позбутися комплексів, подолали страхи і все, що до цього часу заважало нам розкритися публіці.
– Після закінчення проекту у Вас було чітке розуміння того, що робити далі?
Андрій Г.: – Після проекту життя знову кидає тебе на перший поверх. Але цього разу підніматися вгору легше, бо ти вже знаєш, як ці сходинки пройти. Після проекту у нас було багато пропозицій від продюсерів, але ми зрозуміли, що нам потрібно створювати власну команду і робити той матеріал, який ми хочемо. У нас кажуть: хто платить, той замовляє музику. Так і продюсер, коли починає співпрацю з музичним колективом, то диктує команді свої умови. Вони не завжди збігаються з баченням виконавців, але в останніх просто немає вибору. Відповідно це ламає артиста як творчу особистість, а ми цього дуже не хотіли. Більше того, були категорично проти виконувати пісні російською мовою й усвідомили, що хочемо бути такими, якими нас побачили і полюбили глядачі.
– Яким Ви сьогодні бачите свого слухача та глядача?
Андрій Г.: – Насправді нам пощастило, тому що маємо можливість достукатися до різних сердець: і до старших людей, і до молоді. Звичайно, буває різна молодь, але є й така, яка любить українську пісню. У нас в соціальних мережах є багато шанувальників, і це свідчить про те, що ми рухаємось у правильному напрямку. Зрештою, коли у залі багато людей і вони аплодують, значить, наша справа не марна.
– Чи можете Ви сказати, що після революційних подій у державі прихильників української пісні, а разом з тим Вашої творчості, стало більше?
Андрій Г.: – Це справді так. Зараз стало модно слухати українські пісні, вигукувати націоналістичні гасла та бути патріотом. Я не бачу в цьому нічого поганого. Краще нехай це буде модно, ніж цього не буде взагалі. Наведу простий приклад. Маленька дитина, яка прийшла на концерт з батьками, не знає, що українське – це модно. Вона слухає музику і генетично в неї зароджується патріотизм, любов до пісні та своєї країни. На такій ноті ми повинні виховувати нове покоління.
– Цього року Ви багато гастролювали за кордоном. Як вдалося вийти на міжнародну сцену?
Володимир Р.: – Якось ми мали спільні концерти з Ніною Матвієнко у Львові та Одесі. Якраз у той час вона отримала пропозицію виступити в Америці й запропонувала нам поїхати разом з нею. Паралельно до Віри Матковської (відома колекціонерка української вишивки – авт..) зателефонувала Любов Яковенко з Америки і сказала, що хоче запросити у США цікавих українських виконавців. Пані Віра розповіла про наш колектив. А коли пані Любі про нас сказала ще й Ніна Матвієнко, вона приїхала в Тернопіль і почала нас шукати. Згодом ми вирушили в Америку. Під час туру в США дали 16 концертів у шести штатах.
Андрій Л.: – В Італію нас запросив блаженніший владика Святослав. Сталося це під час з’їзду української молоді у Зарваниці. У той час ми мали можливість з ним спілкуватися і він запитав нас, чи не хотіли б ми поїхати в Італію на молодіжний з’їзд української молоді ТЕЗЕ. Звісно, ми погодилися і дали там концерт. Загалом публіка нас прийняла дуже тепло і це не може не тішити. Хочу зазначити, що наступного року подібний захід відбудеться у Польщі. І ми вже отримали запрошення на цю подію.
– Нещодавно у Вашій команді відбулася «ротація». Колишнього учасника Олександра Алексєєва замінив Андрій Липко. Як пройшли перші місяці адаптації?
Андрій Л.: – Насправді з хлопцями знайомі дуже давно. Товаришували і спілкувалися зустрічаючись на пісенних конкурсах. Пізніше мали можливість разом працювати в обласній філармонії. Три роки разом провели в одній партії. Пізніше я поїхав в Італію, а хлопці розпочали свій творчий шлях. Я спостерігав за ними. Ми телефонували один до одного. Потім сталося так, що я приїхав у Тернопіль і залишився з «Тріодою».
Андрій Г.: – Він не міг відмовитися, тому що ми йому запропонували 2 мільйони доларів (жартує). Насправді ситуація була непроста. Сталося так, що Саша нас покинув. І питання стояло так: або гурт розпадається, або ми шукаємо третього вокаліста. В один момент пропало те, над чим стільки років працювали, тому ми перебували у депресивному стані. Ми з Володею не могли зрадити тих людей, які нас полюбили, та самих себе. Тоді почали шукати людину, яка була б достойна замінити Олександра. Ми побували і в Львові, і в Івано-Франківську. Проблема в тому, що потрібно було не тільки знайти талановитого вокаліста, а й відшукати людину, яка б розуміла галицький матеріал, любила українську пісню та культуру. Пропозицій надходило багато, але все не те…
Володимир Р.: – І тут якось на одному з концертів у філармонії ми побачили Андрія. Одразу ж запропонували йому працювати з нами. Він спершу сказав, що не може, тому що в нього навчання. Погодився відпрацювати лише один концерт у його рідному місті Зборові. Та навіть після цього він не дав згоди. Але коли ми приїхали у Зарваницю і виступили перед багатотисячною публікою, все змінилося. Після концерту Андрій зійшов зі сцени і сказав: «Я залишаюся!» Очевидно, нам допомогло святе місце (сміється).
– Андрію, заради гурту Вам довелося відмовитись від навчання в Італії?
Андрій Л.: – У місті Солерно я готувався до вступу в консерваторію: займався приватними уроками, вокалом, вивчав мову. Але, пройшовши конкурс, дав відбій, тому що прийняв рішення залишитися з «Тріодою».
– Чи підтримуєте зв’язок з колишнім учасником?
Андрій Г.: – Відверто кажучи, ні.
– Сьогодні чимало виконавців розбавляють свій репертуар російськомовними піснями, аби збільшити слухацьку аудиторію. Чи не вважаєте Ви, що «Тріода» дещо недозаробила, обравши для себе виключно україномовний формат?
Андрій Г.: – Думаю, що, виконуючи російські пісні, ми б нічого не виграли, тому що, відверто кажучи, ми не вміємо цього робити. Зараз, я б сказав, забагато російської музики і вона нас задавила, вона знищила нас як націю. Витіснила на задній план нашу мову та культуру.
– На сьогодні можна заробити українською піснею?
Андрій Л.: – Можна, але для цього потрібно працювати. Треба шукати себе, грамотно подати музичний матеріал, тоді з української пісні можна зробити шедевр.
– Гурт «Тріода» ще вкладає в себе чи вже заробляє?
Андрій Л.: – Вкладати в себе треба постійно. Як людина все життя вчиться, так і колективу необхідно весь час рости та розвиватися. Без руху вперед залишатися цікавими слухачам не можливо.
Андрій Г.: – Ми дотримуємось такого принципу: отримавши певну суму, всю її потрібно вкласти у справу. Тоді вона дасть якийсь коефіцієнт. Ми заробляємо стільки, скільки потрібно людині для життя. Звичайно, завжди хочеться більше, і взагалі важко сказати, хто в нашій країні заробляє достатньо. Тому ми дякуємо Богу, що маємо можливість робити улюблену справу і ще й отримувати за це гроші.
– Чи достатньо тої бази, яка є в Тернополі, для того, щоб розвиватися гурту? Чи все ж таки потрібно їхати у столицю?
Андрій Г.: – Якщо бути відвертим, то потрібно. Столиця – це центр усього. Звідси запускаються вектори в усі куточки нашої держави. Зараз у нас немає можливості потрапити до Києва, тому що це потребує великих фінансових затрат. Зрештою, ми зрозуміли, що можемо робити свою роботу тут. І з маленького Тернополя пускати коріння по всій Україні. Та не відкидаємо можливості, що з часом, коли надійде хороша пропозиція, переїдемо у столицю.
– У Вас тисячі шанувальниць. Думаю, їм цікаво, чи вільні серця «тріодівців».
Андрій Г.: – Я одружений і дякую Богу, що дав мені таку дружину. А хлопці у пошуках (сміється).
– Якими проектами потішить своїх шанувальників колектив найближчим часом?
Андрій Г.: – Наразі плануємо західноукраїнський тур. Насправді, ми часто гастролюємо містами Центральної та Східної України, а на Захід завжди бракувало часу. Тепер настав той момент, коли ми нарешті побуваємо з виступами на Івано-Франківщині, Буковині та рідній Тернопільщині.
Володимир Р.: – Крім того, триває робота над новим альбомом. Фактично він був уже готовий, однак через заміну учасника колективу нам доводиться його заново переписувати. Та, незважаючи на це, плануємо скоро презентувати його своїм шанувальникам.
