Сучасний Тернопіль пропонує мешканцям гігантський вибір розваг на будь-який смак і гаманець. Однак для багатьох, попри відкриті нічні клуби, стриптиз-бари й аквапарки, найважливішою розвагою залишається кіно. Але що нас чекає всередині кінотеатру? На жаль, не завжди лише приємні враження від перегляду. Заради гарного фільму можна змиритися і з прокуреним наскрізь баром, і з крихітними залами з невеликими екранами, і з низькою якістю зображення.
Важко миритися з іншим фактором: коли через три хвилини після заставки за твоєю спиною починає лунати задоволене цямкання, шурхіт, розгортаються етикетки, чуєш звук висьорбування з самого дна стаканчика… Добре, якщо цим займається одна людина. А уявіть, якщо позаду сидить весела компанія хлопців з товстезними відрами попкорну і дволітровими пляшками коли. Тоді вам гарантоване не тільки цямкання і сьорбання, а й голосні коментарі (завжди недоречні і тим більше нерозумні) впродовж усього фільму.
І тут постає законне питання: а за що я, власне, платив гроші? Невже за те, щоб слухати цих «продвінутих парнєй» або звуки, з якими вони вживають їжу? В таких випадках враження навіть від найкращого фільму може бути безнадійно зіпсоване.
Як казав одіозний російський гуморист Задорнов, ми після «совка» залишили все найгірше та ще й із Заходу взяли найгірше. Абсолютно безглузда звичка американських підлітків їсти попкорн в кінотеатрі стала й нашою модною «фішкою». Хочеш їсти – піди в кафе чи купи «Снікерса», якщо вже непритомнієш з голоду… Навіщо ж шарудіти цим попкорном у людних місцях? Та ще й смердіти ароматами з тих гидких ароматизаторів!? Так і хочеться пожартувати «по-чорному»: чому досі не випускають попкорн і чіпси зі смаком ціаністого калію? Було б дуже доречно! Вже до кінця титрів в залі була б «мертва» тиша і лишилися б тільки ті, хто прийшов не їсти, шарудіти і смердіти, а дивитися фільм. Як би може пафосно це не звучало, але кіно – це теж мистецтво! Ми ж не ходимо в театр чи музей з цією свинячою їжею. Чи це тільки питання часу?
Обговорення