Невигадана історія про “Катьку” з Тернопільщини, яка шукала чоловіка

— Слухай, знайди мені нареченого. У вас там, у Данії, я чула, повно самотніх чоловіків. А то мене тут зовсім злидні заїли, і з України змитися хочеться. Та й взагалі одній погано, ти ж розумієш, — сипала вона аргументами.
— А інтернет? Там купа можливостей, — почала я.
— А ти довіряєш інтернету? — фиркнула Катька. — Там можна написати про себе що завгодно, хто перевірить?
— Гаразд, — погодилася я на свою голову…
***
Наречений для Катьки, можна сказати, сам упав мені в руки.
Якось у середині тижня чоловікові зателефонував його друг Якоб.
— Ти не проти в суботу поїхати до Якоба на вечерю? — запитав він мене після розмови.
Мені подобалося бувати в Якоба. Його будинок стояв на самому березі моря. З вікон відкривався чудовий краєвид. Варто було тільки перейти дорогу від будинку, як ви опинялися прямо на пляжі з білосніжним піском. Я трохи йому заздрила. Мені здавалося, що живучи в такому місці, людина просто зобов’язана бути щасливою. Хоча не все було так просто. Проти Якоба я нічого не мала, а ось його дружині не симпатизувала. Вона була надто сварлива та егоїстична.
— Він приходить до тями після розлучення, — продовжував чоловік, — тому я думаю, що нам обов’язково треба поїхати і підтримати його.
До мене нарешті дійшло те, що він говорить.
— Після розлучення? Ти серйозно? Якоб розлучився? Нарешті! — зраділа я.
— Так, Тіна втекла від нього зі своїм партнером по бальних танцях.
— Майкле, як це доречно! Коли це сталося? Якоб не говорив, що хотів би знову когось знайти? Він ще не почав з кимось зустрічатися? — з нетерпінням почала я допитувати чоловіка.
— Я не знаю таких подробиць, — насупився він. — Для чого це тобі?
— Не мені, а Катьці, — все пояснила я чоловікові.
— В Якоба ніколи не було в планах одружитися з іноземкою! Я би порадив не втручатися в особисте життя інших – то дуже невдячна справа.
— Та гаразд, Якоб — доросла людина, ніхто ж не збирається насильно вести його під вінець! – заспокоїла я чоловіка.
***
Якоб радо зустрів нас. Дивлячись на нього, ніяк не можна було припустити, що він переживає через своє розлучення. За вечерею він багато жартував і сміявся, тому я вирішила, що момент цілком доречний, і скориставшись невеликою паузою в розмові, відразу перейшла до потрібної теми
— Якобе, тобі подобаються українські жінки?
Він здивовано глянув на мене:
— Не знаю, я їх ніколи не зустрічав.
— Як це не зустрічав, а я? — довелося мені нагадати йому.
— Ой, вибач, я зовсім забув, — він розсміявся.
— А ти хотів би познайомитися з моєю подругою?
— З подругою? — перепитав Якоб, спантеличено дивлячись на мене.
— Хочеш глянути на її фото?
— Якобе! — дуже недоречно втрутився чоловік. — Тобі зовсім не обов’язково з нею знайомитися. Це все фантазії моєї дружини!
Якоб нічого не відповів. Він уважно розглядав фото.
— Як її звати? — запитав він, нарешті відірвавши погляд від знімка.
— Катя, — відповіла я, радіючи, що він зацікавився.
— Це так несподівано, — пробурмотів Якоб.
***
Того ж вечора я подзвонила Катьці і доповіла їй про виконану мною роботу.
— Він найкращий друг мого чоловіка, порядний, симпатичний. У нього хороша посада і будинок на березі моря… — інформувала я подругу. — Чекай його дзвінка!
— Він запросить мене в гості? — по-діловому запитала Катька.
— Він зателефонує тобі, і ви про все домовитеся, — відповіла я трохи розчарована тим, що Катька не висловила великого ентузіазму.
— Тоді він повинен оплатити мені квитки на літак, ну і взагалі… всі витрати, — заявила Катерина.
Я не стала більше продовжувати розмову, вирішивши, що моя місія на цьому закінчена.
***
Приблизно через місяць Катька на кілька днів прилетіла до Данії.
Майбутній наречений спланував для неї велику розважально-пізнавальну програму, що включала в себе показ пам’яток, походи у ресторани і навіть тур до Швеції. А в останній день перед її від’їздом ми отримали запрошення від Якоба прийти до нього в гості.
Мені не терпілося швидше дізнатися про все, тому, поки чоловіки розмовляли, я потягла Катьку на море. Ми сіли на великий камінь біля самої води.
— Ну, як він тобі? — нетерпляче запитала я.
Вона полізла в кишеню куртки, витягла звідти пачку цигарок, дістала одну і клацнула запальничкою.
— Нічого такий, — Катька байдуже знизала плечима, зробила глибоку затяжку, після чого промовила: — Взагалі-то він зробив мені пропозицію.
Від несподіванки я мало не впала з каменя в море.
— Оце так новина! Вітаю! І що ти йому відповіла? Коли весілля?
Вона знову зробила затяжку і, дивлячись на море, заговорила:
— Він з такою гордістю показував мені свій сад, що мені стало просто смішно! Там немає жодної яблуні, жодної груші, взагалі нічого. Ти б бачила який сад був у моїх батьків, величезний, з масою фруктових дерев!
— Почекай, а до чого тут сад твоїх батьків? — не зрозуміла я.
— В Якоба чудовий сад в японському стилі, там немає яблунь, але зате є басейн із золотими рибками! Рибки — це його захоплення!
Катька раптом весело розсміялася:
— Ти що, не чула останню новину? Рибок більше немає. Днями там побувала чапля і – привіт! Одна, правда, залишилася, видно, забилася кудись під корч і врятувалася. Він розповідав про це з таким трагізмом у голосі, що я ледве стримувалася, щоб не зареготати!
— Отже, тобі не сподобався його сад і тому ти не хочеш вийти за нього заміж? – здивовано запитала я.
— Не зовсім. Я перед від’їздом дивилася різних мужиків в інтернеті. Ти ж сама мені порадила, пам’ятаєш?
— Але ти відповіла, що це все обман, — нагадала я.
— І все-таки я надумала ризикнути.
Вона посміхнулася.
— Вибрала двох. Один американець з Техасу, в нього на знімку не будинок, а палац. Думаю, що він якийсь нафтовий магнат. А другий з Голландії, директор фірми, двоповерхова квартира, вікна на приголомшливий парк. Парк, правда, не його, громадський, — з жалем додала вона.
Від обурення я мало не зіштовхнула її в море.
— Хочеш знати мою думку? — я намагалася говорити якомога спокійніше, незважаючи не неймовірне обурення, що вирувало в мені. — Якщо ти сподобалася Якобу, це зовсім не означає, що ти також сподобаєшся цим двом магнатам. Прикинь, який у них вибір! А ти, скажемо прямо, не така молода і не така красива! Ти просто звичайна дурепа, котра надивилася ідіотських серіалів про багатіїв! І ти зовсім не варта Якоба!
— Отже, ти такої думки про мене?! — розгнівалася Катька.
— А хіба ні? Подивися на себе в дзеркало і згадай скільки тобі років! — закричала я.
Море, наче підхопивши мої слова, вдарило хвилею об камінь, де ми сиділи.
Нас облило розсипом бризків. Катька зойкнула і схопилася на ноги.
Я теж встала і попрямувала до будинку.
Того вечора ми більше не розмовляли. Наступного дня вона полетіла додому.
***
Я вирішила швидше забути всю цю історію. Але, як виявилося, це було зовсім не так просто. Тижнів через два майже щовечора нам став дзвонити Якоб. Вони з чоловіком довго про щось розмовляли, після чого чоловік ставав усе похмуріший.
— Про що можна так довго говорити? — дивувалася я.
— Він закохався в твою подругу, —зітхав чоловік, — він навіть готовий кинути все і переїхати до неї, але вона дала йому зрозуміти, що він їй не потрібен, і вона не хоче більше мати з ним справи. Не уявляю, чим це все закінчиться.
Я почувалася винною, але ж хотіла як краще, а вийшло…
Потім дзвінки раптово припинилися. Я була рада, що Якоб нарешті забув Катьку і, можливо, зустрів когось. Я від душі бажала йому щастя.
Минуло півроку, коли мені раптом подзвонила… Катька!
— Як там наша золота рибка? — запитала вона, наче й нічого не трапилося.
Я відразу зрозуміла, що вона має на увазі.
— З’ясуй це сама, — холодно промовила я.
— Але я не можу це з’ясувати, рибка, по-моєму, відключила телефон, — пояснила вона.
— Що ти, власне, хочеш? — з підозрою запитала я.
— Я вирішила прийняти його пропозицію, — приголомшила вона мене, — але не можу додзвонитися. Слухай, будь другом, поїдь до нього і скажи, щоб замовив мені квиток. Я…
Я вибила телефон. Більше вона не дзвонила.
***
Якоб так і не дав про себе знати. Чоловік нарешті не витримав і поїхав до нього.
Але виявилося, що в будинку жили нові мешканці, а куди подівся Якоб, вони не мали ані найменшого поняття.
— Через всю цю історію я втратив друга, — журився чоловік.
— Він ніколи не був твоїм справжнім другом, — відповіла я. — Справжніх друзів не втрачають.
Нам досі так нічого і невідомо про його долю. А Катька… Від спільних знайомих я чула, що вона досі живе одна. Видно, нафтові магнати, як і власники парків, не поспішають з’являтися на її горизонті. Та й навряд чи вже коли-небудь з’являться.

Олена Радульська