Близько півроку 24-річна тернополянка Ірина Скиба живе в Мадриді. До Іспанії поїхала, щоб заробити трохи грошей та побачити світ. У Тернополі до поїздки працювала медсестрою, а в Іспанії доглядає дворічного хлопчика Кастора, пише “Нова Тернопільська”.
– Іро, важко було звикнути до життя в Іспанії?
– Мені пощастило, бо я їхала до давніх знайомих. Вони допомогли влаштуватися в Мадриді, знайшли роботу. Кастор хворіє на важку форму цукрового діабету, а в усьому іншому він звичайний хлопчик. Буває, розмовляю з ним українською, навіть розуміє деякі слова. Іспанські батьки трохи по-іншому виховують дітей, аніж в Україні. Тут дітям можна все. Іспанці доволі пізно одружуються, спочатку живуть у громадянському шлюбі. Дітей заводять, як правило, після 35-40 років.
– А які у них подружні стосунки? Чим іспанські сім’ї відрізняються від українських?
– Іспанці, на відміну від наших чоловіків, дуже цінують своїх дружин. Вони більше турбуються про них, хвилюються, щоб відпочили. У сім’ї, де я працюю, жодного разу не чула, щоб чоловік підвищив голос на дружину. Навіть, коли в хаті нема що їсти, а дружина просто лежить і дивиться телевізор, чоловік без жодних докорів замовляє піцу. В іспанців не так, як у нас – що жінка повинна і гроші заробити, і в хаті прибрати, і їсти наварити, і за дітьми подивитися. Іспанські подружжя ділять між собою обов’язки. Цікаво, що в них трохи інші цінності, аніж у нас. Якби вони подивилися на будинки і ремонти, які є в декого з українців, то сказали б, що на заробітки треба їхати до нас… В їхніх будинках все набагато простіше, головне – щоб було зручно і комфортно.
– А як у тебе з мовою?
– Коли їхала з Тернополя, зовсім не знала іспанської. У книгарні про всяк випадок купила іспанський розмовник. Але в Мадриді при українській церкві діють безкоштовні мовні курси. Я вже закінчила початковий рівень “А”, піду далі вчитися. Іспанська мова для опанування і спілкування принаймні в побуті нескладна.
– Кажуть, що в Іспанії теж нині криза. Як це позначається на наших заробітчанах?
– Нині в Іспанії, як і скрізь, а може, що тут навіть і більше, – економічна криза і чи не найбільше безробітних. Під час будівельного буму, років з десять тому, сюди привалило багато робочих рук чи не з усього світу. Особливо латиноамериканців, румунів, болгарів, ну і, звісно, українців. Чоловіки мали роботу, якої, на жаль, тепер катма. Тому наші заробітчани перебираються до Чехії, Польщі, Бельгії, Англії, Франції, Німеччини. Це ті, хто має дозвіл на працю в Іспанії, який автоматично переходить і на країни Європейського Союзу. Жінкам з роботою трохи простіше, але, за розповідями наших заробітчанок, не так, як раніше, бо однозначно менші зарплати. Хоча, як на мене, порівняно з Україною, кризу у них і кризою важко назвати. Якщо в нас багато людей навіть елементарних продуктів не мають за що купити, то іспанці під час кризи можуть дозволити собі двічі за літо поїхати на відпочинок.
– Зорієнтуй щодо цін…
– Їжа тут доволі дешева. На свою порівняно невисоку зарплату я можу дозволити купити собі майже все. В іспанців навіть зеленого поняття нема, як економити на продуктах. Тут дуже дешеві фрукти. Наприклад, кілограм інжирних персиків коштує 1 євро, бананів – 1,20, апельсинів – 1,40, помідорів – 1,20-1,70. Однак тут дуже дорогі малина і ожина: 100-грамова скляночка коштує 6 євро. Нещодавно почався сезон кавунів, то за кілограм просять 1,60 євро.
– Як іспанці ставляться до українців?
– Наш імідж в Іспанії досить позитивний. Українців тут поважають як працьовитих і відповідальних людей і, як я зауважила, цінують вище, аніж румунів чи латиноамериканців. Звичайно, і серед іспанців різні трапляються, але загалом вони ставляться до нас досить доброзичливо. Навіть у цей час намагаються допомагати, наскільки можуть. Нещодавно зі мною трапився випадок на зупинці. Я хотіла поповнити проїзний, але апарат не працював, треба було перераховувати з банківської картки, якої в мене також не було, то один іспанець подарував мені квиток.
– Про що ти мрієш?
– Дуже хочу вивчити іспанську мову і захистити диплом, щоб працювати за спеціальністю. Якось мені з Кастором вдалося побувати в їхній лікарні. Сказати, що вона мене вразила – це не сказати нічого! Я була просто ВРАЖЕНА! Таке раніше бачила лише в американських фільмах. В Україні до такого рівня медицини треба ще дуже багато, хоча наші спеціалісти нічим не гірші від іспанських. На прийом до лікаря треба записуватися заздалегідь. Якщо потрібна операція – ставлять на чергу. У державних лікарнях все безкоштовно, лікування іспанцям покриває страховка. Такі стандарти життя ідуть ще від диктатора Франко, в основі внутрішньої політики якого був соціальний захист простих людей.
