— Нічого ти не розумієш, Любо, — тлумачила Аліна подрузі. — Твій Владислав бідний, аж синій. Що в нього вдома твориться? Ні кола ні двора… Батьки копійку до копійки складають. А старший брат твого нареченого знаєш який грубіян?!
— Досить, Аліно! Я, звичайно, рада за тебе і твого високоповажного Віталія, з кишень якого випадають долари та євро, але в кожного своє щастя. Хтось бачить його в коханні, хтось — у грошах.
— Дурна ти, Любо! Кохання пройде, а кусень хліба треба буде за щось купити. Їздити на відпочинок, купувати брендові шмотки, зупинятися в престижних і вишуканих готелях… Ех, от це — життя. А ти про якесь кохання верзеш.
При кожній зустрічі подруг між ними точилися такі суперечки. Люба — дівчина спокійної вдачі, намагалася їх уникати, але Аліна втлумачувала їй у голову своє.
…Минуло півроку. У житті обох подруг відбулася найбажаніша подія — весілля. Але в кожної це свято пройшло по-різному. Аліна з Віталієм поїхали святкувати своє весілля у Францію. Дівчина покликала всіх родичів, друзів, знайомих, які за кошти нареченого відправилися пізнавати нову країну й розділити щастя з молодими. А Люба з Владиславом обмежилися простим розписом у РАГСі. Запросили найближчих родичів, сусідів і відсвяткували весілля в затишному кафе.
Спершу Аліна біля свого чоловіка-багатія жила, наче вареник у маслі. Мешкала у триповерховому будинку неподалік моря, цілими днями валялася на ліжку, гортаючи глянцеві журнали та перемикаючи канали телевізора. Столовими ложками поїдала червону ікру, запиваючи шампанським… Дівчина шопінгувала разом із персональним водієм, відвідувала з Віталієм усі культурні заходи, вечеряла в найдорожчих ресторанах. «Казка, а не життя», — заздрила сама собі Аліна. Та все хороше коли-небудь закінчується…
Віталій почав пізно приходити додому, не дарував коштовних подарунків, згодом взагалі перестав давати гроші.
— Так більше продовжуватися не може! — якось вигукнула Аліна. — Що ти собі дозволяєш?! Дітей він хоче! Я тобі не сурогатна мамочка, щоб потім із целюлітом і розтяжками ходити. Ось знайдеш собі і…
Віталій зловив руку Аліни й сказав:
— Шукати мені нікого не потрібно. Я вже знайшов.
Аліна розгублено глянула на Віталія.
— Даю тобі півгодини, щоб ти зібрала всі свої шмотки і назавжди покинула цей дім, — продовжив чоловік. — І розлучення я вже оформив, тож не хвилюйся.
Отямившись, Аліна почала ридати, зізнаватися в коханні. Але чоловік не вірив жодному її слову.
— Геть! — закричав Віталій.
Дівчина рвала на собі волосся і проклинала вже колишнього чоловіка. Казка закінчилася. Аліна, не маючи ні копійки за душею, влаштувалася прибиральницею в домі бізнесменів. Але пропрацювала недовго. Звільнили, бо робітниця з неї ніяка.
Люба з Владиславом зажили по-іншому. Закінчивши навчання, наполеглива й розумна дівчина отримала гарну роботу у столиці. Владислав теж згодом прилаштувався там. Батьки молодої пари подалися за кордон. Спершу було нелегко, але тепер у Люби та Владислава своя квартира в Києві, престижна робота і двоє діток.
Соломія СТРИЖИБОВТ,
с. Королівка Борщівського району.
Фото з вільних джерел, текст – Вільне Життя
