27 вересня всі православні християни вшановують велике двунадесяте свято Воздвиження чесного Хреста Господнього. Отже, сьогодні говоримо про зображення хресного знамення, яке носимо на своєму тілі, під одягом.
– Нині кожен, кого хрестили у церкві, має натільний хрестик, який подарували хресні батьки під час Таїнства Хрещення…
На превеликий жаль, нині далеко не всі християни розуміють величезне значення хресного знамення в своєму житті. Як наслідок цього – навіть не всі віруючі в Бога носять на шиї натільний хрестик. Це не тільки жахливий, але й вже дивний сам по собі факт. Хрестик на шиї – це не просто амулет, про що ми будемо говорити нижче. Це головне знамено нашої віри, символ смерті Сина Божого заради нас, Його Воскресіння та нашої особистої причетності до Таїни Спасіння. Носити на собі зображення Святого Хреста є величезним духовним привілеєм, який, насправді, доступний тільки християнами. Ви правильно зауважили, що вперше хрестик одягається людині під час Таїнства Хрещення і з того часу не повинен покидати нас до самої домовини. Звичайно, це не обов’язково повинен бути той самий хрестик, із тим самим ланцюжком. Важливо лишень, щоб ми завжди були схоронені благодаттю Божою, пам’ятаючи, що«несподівано суддя прийде» (Тропар троїчний, Молитви ранішні). Особливо це важливо в тому разі, коли ні наші вчинки, ні наші думки не говорять світу, що ми православні християни. А так, нехай хоч хрестик про це скаже замість нас.
– А з якого часу почали носити натільні хрестики?
Це доволі пізня традиція. Принаймні, існує вона не раніше, як із ІІ-ІІІ століття. До цього часу християни знаменували краскою зображення хреста всі важливі речі, які їх оточували, в тому числі посуд, одяг, оселю та місце праці. Тим не менше,ми повинні розуміти, що традиція вшанування св.хреста існував із найдавніших часів, але лише з часом набув того вигляду, який ми маємо зараз. Тепер у нас є технічна можливість виливати чи якимсь іншим способом продукувати такі хрестики. Раніше такої можливості не було, зате були інші.
– Чи їх постійно слід носити?
Так, безумовно. Як ми вище згадували, Хрест Христовий – це наш життєвий духовний орієнтир. Він має величезну силу, оскільки є символом та знаряддям нашого спасіння, вмістилищем Божої благодаті. Не правильно розуміти його оберегом, оскільки язичницький оберіг є особистим ідолом, божком людини, яка його використовує. Для православних християн хрестик – це не амулет, хоча він й певним чином захищає нас у скрутних обставинах. Просто він діє за цілком іншим принципом. Язичницький амулет отримує бісівську силу. А освячений у храмі хрестик отримує силу та благодать Божу, здатну оживотворити, піднести від гріхів та пристрастей всяку душу. Саме тому, до речі, ми й називаємо Хрест Христів – Животворчим. Тому, питання чи постійно слід носити хрестик рівнозначний питанню чи постійно потрібно їсти та пити: чи щодня, чи лише раз у декілька місяців. Хрестик на шиї – це видимий знак нашої приналежності до Православної віри, сповідання нами цієї віри та засіб благодатного захисту від видимих та невидимих ворогів. І носимо ми його на шиї саме тому, що так він перебуває найближче до серця.
– Що робити, якщо загубив хрестик?
У першу чергу не панікувати, та не надавати цій прикрій події особливого містичного, фатального забарвлення. Ми живемо в світі, де існують чимало невідворотних фізичних законів. Наприклад, закон тяжіння: все, що висить може впасти на землю, а все те, що треться може витертись і розірватись. Якщо з річ із недорогого матеріалу, то вона може почорніти й окислитися. Якщо ж ви випадково загубили свій хрестик, необхідно придбати новий та попросити священика, щоб освятив його. І так повторювати все своє свідоме життя, турбуючись не про те, що загубимо хрестик із шиї, а про те, що своєю необережною, не християнською поведінкою загубимо той хрестик, що повинен був зберігатися в нашому серці впродовж усього нашого життя.
– А що робити із віднайденим?
Тут є кілька варіантів. Якщо це виріб із дорогоцінного металу, раджу спробувати знайти його власника та повернути йому втрачене. Зрештою, так ми маємо чинити у будь-яких інших випадках із знайденими цінностями. Якщо ж це хрестик із звичайного матеріалу, то можна занести священику, він зробить із ним те, що буде краще. Можна ще віддати комусь, хто не має, але хоче його носити. Зрештою, можемо носити самі, вважаючи його знайдення добрим для себе знаком. Безумовно, перед новим використанням хрестик варто освятити ще раз. Вірити в забобони, що з чужим хрестиком на нас спадає чужа нещаслива доля чи всі його прокляття – гріх.
– Чи цей хрестик має бути золотим?
Ні, звичайно. За сотні років натільні хрестики змінювали безліч разів свою форму та матеріал, із якого були зроблені. Просто, золото – це найкращий доступний нам благородний метал. З одного боку він символізує царську гідність Спасителя, і навіть, нашу жертву на його придбання. З іншого боку золото – це якісний та дуже вдалий матеріал, який не окислюється і не шкодить навіть немовлятам. Тут лише варто «не переборщити», і не думати собі, що чим більший він за розмірами, або чим він дорожчий, тим більше здатен нас захистити. Якщо ми ведемо правильне християнське життя, то це не суттєво. Але, якщо свідомо грішимо, то лише чинимо наругу над образом розіп’ятого Спасителя, який носимо на собі.
Правила церковного етикету також не дозволяють носити зображення св.хреста у пірсингу, на вухах та одягати хрест поверх одягу. Наше ставлення до нього повинно бути благоговійне та зі страхом Божим. Інакше така наша поведінка граничитиме з гріхом кощунства (блюзнірства).
Ще зауважу, що православна традиція частіше використовує хрест шести та восмиконечний, а не з чотирма кінцями, як у католиків. Також у православних Спаситель на Хресті не має яскравих ознак фізичних мук та передсмертних конвульсій, а лише мирний, всепрощаючий лик. В кінці XIII століття в католиків з’явилося чергове нововведення – зображати ноги Спасителя прибитими не двома, але одним цвяхом. Це також безпідставна новинка, яку варто оминати, обираючи собі новий хрестик.
– На деяких хрестиках є напис: “Спаси і сохрани”. І дехто каже, що такі хрестики надзвичайно помічні у важких ситуаціях. Чи правильно так говорити?
Взагалі, неправильно говорити, що є хрестики які допомагають, а є такі, що не допомагають. Усі вони мають однакову силу, яка визначається тільки нашою особистою праведністю та благочестям. Чим більш благочестивим буде наше життя, тим більшу благодать Божу ми зможемо на себе закликати. І навпаки. Життя нерозкаяних грішників призводить до того, що Господь при всьому Своєму бажанні не може нас ні «Спасти», ні «Зберегти».
У будь-якому разі маємо знати, що Хрест Христів – який би він не був ззовні – коштовний чи зовсім простий, з надписами чи без – це перш за все видимий знак нашої християнської віри, символ нашого особистого Спасіння, нашого особистого Воскресіння та вічного життя з Богом.
Протоієрей Євген Заплетнюк,
кандидат боголовських наук, м.Тернопіль
