Громади УПЦ МП, які не перереєструються з новою назвою, продовжать існування, але залишаться без найменувань

Ми розпитали пана Юраша про те, як просувається перехід громад з УПЦ МП до новоствореної автокефальної церкви. А також, що в реальності означає мапа переходів до ПЦУ? Як правильно перереєструвати громаду і як мають діяти ті члени общини, хто бажає лишитися у Московському патріархаті? Що чекає на громади УПЦ МП, які не перереєструються з новою назвою? Яку тактику обирають державні органи у спілкуванні з релігійними громадами і де межа між втручанням держави у сферу релігії?

ПОНАД 200 ПЕРЕХОДІВ ДО ПЦУ ЗА ПІВТОРА МІСЯЦЯ – ЦЕ БІЛЬШЕ, НІЖ ЗА 4 РОКИ ДО ТОГО

– У процесі трансформації, яка нині відбувається в релігійному житті, ваш департамент яке місце займає?

– Департамент як підрозділ Міністерства культури законом “Про свободу совісті і релігійні організації” визначений як центральний орган, що реалізує політику у сфері релігїі. Це формування політики, законодавчі ініціативи, спілкування з громадами.

– Як ви проводите межу між забезпеченням державою прав віруючих, як того визначає закон, і небезпекою втручання держави у справи релігії, чого за законом не має бути?

– Якби держава ініціювала певні збори через особу голови населеного пункту, то це було б пряме втручання. Але на практиці бачимо, що держава не повинна втручатися і не втручається. Держава гарантує можливість кожному це право реалізувати на зміну чи вибір юрисдикції або підтвердження попереднього статусу. Держава є гарантом реалізації права усіх – і більшості, і меншості.

Наприклад, кілька днів тому у селі Писарівка Вінницької області сталася дуже прикра ситуація. Місцева громада абсолютною більшістю зібралася для проведення зборів. Раптом з’явилися кілька десятків священнослужителів у супроводі якихось молодиків, і вони фактично зірвали це зібрання. Тобто люди, які представляють одну сторону – в даному випадку УПЦ МП, зірвали засідання. Місцеві жителі апелювали до поліції, і власне у тому випадку правоохоронці не спрацювали. Сказали: це вільне зібрання, на яке будь-хто може прийти. Але у даному разі я вважаю, що держава не виконала свого обов’язку і не гарантувала людям висловити свою точку зору. Місцеві жителі сказали, що зберуться наступного разу, але чи є гарантія, що наступного разу не трапиться подібного?

– Питання ролі держави у переході общин в ПЦУ постає у зв’язку з активною участю Адміністрації Президента та особисто Порошенка у томос-турі.

– Знову-таки, чи ініціював це президент? І так, і ні. В Україні 30 років існувала величезна група населення-прихожан Київського патріархату. Минулого року їх нараховували 46%. Сьогодні говорять, що це 54%. Жодна інша релігійна група навіть близько не наближалася за статистичними параметрами до цієї. Тобто більшість віруючих в Україні була дискримінована і не могла реалізувати своє право мати весь комплекс елементів, пов’язаних з релігійним самовираженням. Тобто, президент нічого протизаконного не зробив. Такою самою мірою, наприклад, президент видав указ про святкування в 2017 році 500-річчя Реформації. Ніхто ж тоді не казав, що він втручається в релігійну сферу й порушує чиїсь права.

Папуга Томос живе у кабінеті голови Департаменту Мінкульту в справах релігій та національностей

– Мережею гуляють мапи переходу громад з УПЦ МП в ПЦУ. Там зафіксовано вже понад 200 випадків. Але ПЦУ тільки нещодавно зареєстрована, статуту ще не має. Тобто на цих мапах на сьогодні з юридичної точки зору відображена декларація намірів, а не власне перереєстрація?

– Процес перереєстрації вже почався. Зокрема у Житомирській, Вінницькій, Рівненській, Тернопільскій, Львівській областях тривають активні реєстраційні дії. Тобто там, де на сьогодні найбільше переходів. Такі мапи не можуть бути офіційною інформацією, але вони відображають ситуацію на 80-90%.

– Тобто який алгоритм зміни підлеглості громад?

– Громада проводить збори, приймає певне рішення, його втілює у своєму протоколі, який вона зобов’язана надати місцевій державній адміністрації. Тому що ця адміністрація реєструвала цю громаду і вона зобов’язана внести зміни щодо її підпорядкованості на основі вільного вибору громадян, які провели це зібрання.

– Тобто перереєстрацію проводить місцева влада?

– Так, вносять відповідні зміни до статуту щодо підлеглості конкретної релігійної громади.

– Як оцінюєте процес переходу громад в ПЦУ?

– Ці 200 громад – це досить значна кількість, якщо ми говоримо про приблизно місячний термін. За останні чотири роки відбулася і то менша кількість переходів. Починаючи з Революції Гідності й до отримання Томосу про автокефалію ПЦУ відбулося близько 130 переходів.

– Більшість із цих переходів після Революції Гідності відбувалися мирно чи супроводжувалися конфліктами?

– Складалося по-різному. Московський патріархат не був зацікавлений афішувати ті випадки, коли все відбувалося безконфліктно і разом з громадою переходив священик. УПЦ МП дипломатично говорить про кілька випадків. Ми ж нарахували близько 40. Решта – 50% – відбувалися з судами. І ще близько 30 випадків, коли громада ділилася порівну.

– Як нині бути, якщо члени громад голосують 50 на 50?

– Новий закон чітко це визначив. Тепер для реалізації права зміни або залишення у певному підпорядкуванні потрібно 2/3 голосів членів релігійної спільноти.

– Якщо 2/3 перереєстровується, що далі з третиною, яка лишається?

– У законі сказано, що якщо менша частина не задоволена і не бажає приєднатися до більшості, то має право зареєструвати нову релігійну громаду – або у старому або в новому підпорядкуванні. Або вони можуть приєднатися до сусідньої парафії.

– Храм лишається за більшістю?

– Очевидно. Храм відходить більшості, тому що за нею зберігається право юридичної особи. Раніше громада мала змінювати статут, а потім мала йти до державного реєстратора, який вносив відповідні зміни в єдиний державний реєстр неприбуткових організацій, тобто громада у такий спосіб підтверджувала статус юридичної особи. Відповідно юридична особа зберігає всі права, у тому числі, майнові.

До речі, кілька тижнів тому сталася дуже важлива річ. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду прийняв рішення про те, що саме громада має повне право володіти майном. Це справа щодо парафії у Костянтинівці Донецької області, абсолютна більшість якої три роки тому перейшла у Київський патріархат. УПЦ МП позвалася до суду, стверджуючи, що без рішення архієрея громада не має права змінити свого підпорядкування.

“Рішення парафіяльних зборів релігійної громади щодо зміни канонічної підлеглості стосується виключно питань управління парафією”, – говориться в рішенні суду. Таким чином, було скасовано рішення нижчих судів та відмовлено Горлівській єпархії УПЦ у скасуванні щодо зміни підлеглості. Отже, Верховний Суд роз’яснив, що єпархія не є засновником чи учасником парафії. Згідно з положенням статутів, парафіяльні збори є вищим органом управління парафією.

– Є випадки, коли громада бажає перейти в ПЦУ, а священик не віддає ключі від храму, скидає церковну баню…

– Знову-таки, треба встановити форму власності цього храмового приміщення. Очевидно, це питання громади і місцевої влади. З громадами взаємодіють наші обласні підрозділи.

– Маємо кілька прикладів, коли священики переходять до ПЦУ, а громада – ні. У такому випадку громада має просити нового священика?

– У кожній такій ситуацій треба розбиратися, бо маємо справу з багатьма маніпуляціями. Наприклад, нещодавно на сайтах УПЦ МП з’явилися повідомлення про те, що повідомлення мас-медіа про зміну підпорядкування кількома громадами в селах Волинської області не відповідає дійсності, і у цих громадах й далі відбувається літургійна практика громад Московського патріархату. Але це спекуляції. Бо скажімо 80% громади перейшло у ПЦУ, 20% разом зі священиком, які лишилися у підпорядкуванні УПЦ МП, можуть здійснювати свої літургії на вулиці або в іншій будівлі, і це формально означатиме збереження їхньої активності. Але це не означатиме, що вони можуть претендувати на храм. Вони мають або зареєструвати нову громаду або приєднатися до іншої.

ГРОМАДИ УПЦ МП, ЩО НЕ ПЕРЕРЕЄСТРУЮТЬСЯ З НОВОЮ НАЗВОЮ, ФАКТИЧНО ЗАЛИШАТЬСЯ БЕЗ НАЙМЕНУВАНЬ

– Члени громади, що бажають лишатися в УПЦ МП, мають перереєстровуватися вже за новою назвою, як того вимагає закон, – Російська православна церква в Україні?

– Вони не можуть бути зареєстровані під старою назвою, а мають назватися як частина організації, що має центр у країні-агресорі.

– Але поки УПЦ МП не робить жодних кроків до зміни назви.

– Якщо вони цього не зроблять, то втратять актуальність своїх статутів у частині найменувань. Фактично вони залишаться без найменувань.

– Тобто громади УПЦ МП опиняться поза законом?

– Це не знімає з них права юридичної особи, але вони втратять свою назву. І тоді доведеться робити певні юридичні рішення щодо їхнього найменування.

– Тобто виникне юридична колізія, коли громади існуватимуть, не знімаючи табличок зі старими назвами, але в реєстрах фігуруватимуть без назв?

– Так.

– Закон щодо назв релігійних общин, з якого випливає необхідність зміни УПЦ МП назви, його ініціатори називають необхідністю в час війни. Одночасно контекст прийняття цього закону – одразу після отримання автокефалії – дає прихильникам УПЦ МП можливість робити заяви про про утиски. Мовляв, закон виписаний під одну громаду.

– А Інститут релігійної свободи говорить абсолютно протилежне – там виписані норми, які стосуються абсолютно всіх релігійних організацій. Звісно, що треба правильно читати. І треба розуміти, що, на превеликий жаль, зараз в Україні є дуже багато коментаторів, які свідомо відображають позицію упереджено в інтересах замовних структур.

МИ ОЧІКУВАЛИ БІЛЬШЕ ПЕРЕХОДІВ НА ВІННИЧИНІ, АЛЕ ЗАВАДИВ СТРАШЕННИЙ ТИСК НА ДУХОВЕНСТВО

– Ви говорите, що окрім законодавчих ініціатив завданням вашого департаменту та органів релігійної політики є спілкуванням з громадами. Як це спілкування відбувається в регіонах?

– Вагомим компонентом є наші регіональні представники. Я говорю наші, але трохи перебільшую значення цього слова. Бо насправді ці підрозділи при обласних державних адміністраціях не є повністю нам підпорядковані. І у цьому парадокс. Бо з одного боку закон говорить, що взаємодія з релігійними організаціями вищого рівня є у нашій компетенції. Це організації, які мають статус центрів, єпархіальних управлінь, місій, братств, монастирів, духовних навчальних закладів. А взаємодія з релігійними громадами, а це 90% усіх релігійних організацій, – це прерогатива ОДА. Вони власне і реєструють всі ці громади. На ОДА припадає левова частка всіх обов’язків держави.

Це не означає, що на місцях роблять одне, а в центрі – інше. Ми розуміємо, що формуємо єдину державну політику. Але прямого впливу на ці обласні підрозділи ми не маємо. Тобто ми робимо спільну справу, але дещо автономно.

– У контексті децентралізації наскільки це реально є проблемою? Ви наполягаєте, що регулювання політики у сфері релігії має бути централізованим?

– Про цю проблему говорять і релігійні організації: дуже часто на місцях є трохи інша політика, ніж декларує держава. Навіть у контексті реєстрації – десь вимагали одні документи, десь – інші. Десь фаворизують одним релігійним організаціям, десь – іншим. Інша проблема – ці регіональні підрозділи існують в дуже різноманітних формах. Десь є управління, десь – відділи, а десь – просто окремі особи з не чітко визначеними функціями.

– Які ваші пропозиції?

– Треба наводити порядок, збудувавши вертикаль. Не йдеться про пряме підпорядкування, але про логічну можливість координації зусиль. Можливо, варто подумати про розпорядження Кабінету міністрів чи про указ Президента. Також є плани підвищити наше відомство до рівня центрального органу виконавчої влади – як це було до 2010 року.

Міністерство культури за підписом міністра неодноразово направляло звернення до голів ОДА з проханням унормувати підрозділи, які були буквально розгромлені у багатьох регіонах. Як певний позитив можемо сказати, що відповідні підрозділи були мінімально відновлені у Дніпропетровській і Чернівецькій областях.

Але є області, які дуже важливі у плані спілкування з релігійними громадами, але в яких катастрофічна ситуація. Наприклад, Одеська. В Одеській ОДА немає підрозділу, який би системно займався названими питаннями. Раніше цим питанням опікувалася взагалі одна людини, тепер – 2 чи 3. Одеська область є другою в Україні за кількістю релігійних організацій і перша в Україні за кількістю організацій національних меншин.

На рівні обласної адміністрації свого часу були зроблені неправильні кроки щодо ліквідації окремої структури, яка займалася релігійними питаннями. А теперішня адміністрація приділяє недостатньо уваги відновленню статусу такої структури.

– У чому є негативний наслідок через відсутність окремого відділу в Одеській ОДА?

– В Одеській області понад дві тисячі релігійних організацій. Фізично кілька працівників не встигнуть перереєструвати статути, відповісти на усі звернення. Окрім того, на Одещині 140 організацій національних меншин, і кожна з них хоче, щоб на неї звернули увагу. Тобто мова йде про комунікацію. Ми маємо невідповідність запиту і об’єктивних можливостей відповіді з боку держави. Як наслідок, виникають прогалини в певних ділянках. Є там Ярослава Різникова, що є хорошим фахівцем і витягує роботу на своїх особистих якостях. Але природним процесом мало би бути відновлення хоча б відділу, а в ідеалі – управління. Скажімо, у Кропивницькій області, де проживає відносно небагато представників різних релігійних спільнот, достатньо відділу.

Буковина – крім релігійних питань – це потужна присутність румунської національної меншини. А це вже політичний фактор. Ми маємо налагодити на місцевому рівні постійні комунікацій з румунською стороною, із залученням фахівців, які знають румунську мову. Бо якщо робота не буде налагоджена на місцевому рівні, то що ми зможемо робити на центральному? Ми можемо взаємодіяти з релігійними організаціями на рівні їхніх керівних структур або парасолькових структур, як Всеукраїнська Рада Церков, але не можемо слідкувати за ситуацією по районах.

З іншого боку, є позитивні приклади по структурі. Наприклад, у Вінницькій області функціонує ціле управління. Чи Тернопільська область й місто Київ, де робота добре налагоджена.

– Те, що у Вінницькій області на сьогодні найбільше парафій перейшли в ПЦУ, пов’язано у тому числі з роботою ваших представництв?

– Думаю, що головна причина в тім, що Вінницька область – єдина, де правлячий єпископ перейшов з УПЦ МП в ПЦУ. Відверто кажучи, ми очікували, що буде ще більше переходів. Але був страшенний тиск на духовенство і намагання заблокувати процес приєднання до помісної церкви. Тому нинішній активний у рух у Вінницькій області триває з двох боків. З одного боку, це є приклад самого митрополита Симеона. З іншого – це глибока робота обласного управління під керівництвом Ігоря Селецького. Він грамотно побудував всю систему й мав підтримку з боку обласного керівництва.

БАГАТО ДУХОВЕНСТВА В УПЦ МП ШУКАЄ БЕЗКОНФЛІКТНИХ ФОРМ ОБ’ЄДНАННЯ З ПЦУ

– Можу припустити, що у вас спілкування з представниками УПЦ МП не складається? Вас як чиновника, який має забезпечити свободу релігійного самовираження, не турбує той факт, що з одного боку нарешті виникла автокефальна церква, але з іншого – намагання порозумітися з прихильниками УПЦ МП наражаються на непорозуміння? Принаймні, так видається у публічній площині.

– У нас було і є багато спілкування. Інколи воно дуже продуктивне, інколи – різке. Особисто я маю особисті хороші стосунки з багатьма архієреями і священиками. Багато з них прагнуть об’єднання в єдиній помісній церкві, але шукають безконфліктних форм для реалізації цього. Саме особисті стосунки є гарантією того, що можна знайти моделі порозуміння. Я ледь не кожного дня в контактах з багатьма владиками. Навіть з такими, що я думаю, ніхто й не сподівається на те, що вони хочуть діалогу і навіть – об’єднання з утвореною помісною Церквою.

– Можете озвучити тих, хто робить крок назустріч?

– Я не хотів би говорити про персоналії. Вже були засвічені імена єпископів, які мали прибути на Об’єднавчий собор, і ми побачили результат – потужні засоби формального і неформального впливу були підключені. Вадим Новинський навіть викрадав митрополита Могилів-Подільського Агапіта, який мав їхати на Собор.

– З приводу дій Новинського ви як департамент можете звернутися до прокуратури, трактуючи його дії як придушення релігійних свобод?

– Народний депутат може бути притягнений до відповідальності тільки на подання Генерального прокурора з погодженням з Верховною Радою. Тому це справа ГПУ. Окрім того, нещодавно було повідомлення зовнішньої розвідки, згідно з інформацією якої на 99% Російська церква співпрацює з ФСБ. І ми чудово розуміємо, що всі її підрозділи, у тому числі, УПЦ МП, координують свою діяльність з нею.

– В УПЦ МП стверджуються, що ця залежність є лише на папері і більшість відданих прихожан у цьому свято переконані.

– Говорити можна все. Я можу сказати, що я – “Король джунглів”. Ніхто мені цього говорити не заборонить, але дійсності це не відповідатиме. По-перше, стаття 5 Статуту УПЦ МП говорить однозначно, що Українська Православна Церква чітко пов’язана з усіма іншими церквами через Російську Православну Церкву. Якби це була автокефальна, не пов’язана з Москвою, церква, тобто – одна з тих 15, де вже, слава Богу, є й українська, то у неї в Статуті не було б цього пункту. Автокефальні церкви є прямими учасниками літургійного спілкування між собою, а не діють через посередницьку церкву.

Патріарх Кирил говорив, що Константинопольський патріархат вторгся на канонічну територію РПЦ. Тобто в УПЦ МП роздвоєння. З одного боку, вони моляться за Кирила як за свого патріарха та визнають, що він їх називає своєю церквою. А з іншого – публічно в Україні вони не хочуть цього визнавати суто з політичних мотивів.

Стаття 10 Статуту про управління РПЦ говорить про те, що УПЦ є частиною Московського патріархату із усіма відповідними обмеженнями. Там і главу благословляє патріарх московський, і рішення Архієрейського Собору РПЦ є обов’язковим, рішення Архієрейського суду РПЦ є головним, і так далі.

Ольга Скороход, “Цензор.НЕТ”

Фото: Наталія Шаромова