29-річний Василь Гречка з села Бабинці Борщівського району, боєць 24-ої окремої механізованої бригади тільки у жовтні цього року демобілізувався із лав ЗСУ. А вже 29 листопада загинув за невідомих обставин у воді сільської річки. Чоловіка знайшли майже через добу рідний батько та двоюрідний брат, які одразу повідомили про це районну поліцію.
За попередніми даними, слідів насильства на тілі загиблого не виявлено, залишається загадкою, як колишній боєць АТО потрапив у воду, де, можливо, помер від переохолодження. Районним відділом Борщівської поліції відкрито кримінальне провадження за фактом смерті бійця.
Василь пішов на війну із шостою хвилею мобілізації, добровільно з’явившись у райвійськкомат минулого року. За розповідями волонтерів та його друзів, молодий чоловік був патріотом, мав свої внутрішні переконання щодо боротьби із зовнішніми окупантами, а також із внутрішніми ворогами України. Починав свій бойовий шлях солдат артилеристом у Луганській області в Новоайдарівському районі поблизу с. Трьохізбенка. Пізніше служив у Сєверодонецькому районі, побував в інших гарячих точках зони АТО.
Ось що розповів двоюрідний брат загиблого Володимир Шевчук: «Напередодні Василь ввечері пішов з товаришами з дому і не повернувся наступного дня. Батьки його тривожились і неодноразово телефонували на мобільний, але відповіді не було. Вже під кінець дня на телефонний дзвінок відповів незнайомець, який повідомив, що телефон знайшов. Отож ми разом з батьком Василя й подалися на те місце, обшукали все навколо, але жодних слідів не було.
Все ж батька якимось чином тягнуло до річки і невдовзі ми на мілководді біля берега побачили, що щось там темніє, а надворі вже сутеніло. Коли присвітили ліхтариком, то впізнали тіло Василя й одразу сповістили поліцію. Тіло Василя лежало горілиць головою проти течії. У нього залишився син, який нині навчається у 4-му класі.
На жаль, із колишньою дружиною у них не склалося, проте вона з сином прибула на похорони. Ще у Василя є молодший брат та старша сестра, яка перебуває в Іспанії на заробітках і через те не змогла провести брата в останню путь. А взагалі Василь був доброю, чесною і чуйною людиною, любив, як і його батько та дід, столярську справу, завжди поспішав односельцям на допомогу, не рахуючись зі своїм власним часом. Люди привітно до нього ставились».
Свої думки з приводу смерті земляка висловив і сільський голова Віталій Солтицький: «Не зрозуміло, як Василь потрапив у воду. Можна припустити, що він сам послизнувся і скотився крутим схилом берега до ріки, але ж на шляху до води у тому місці ростуть дерева і кущі. Тож ми плекаємо надію, що слідство у всьому розбереться і з’ясує обставини загибелі нашого земляка».
Поховали Василя Гречку 3 грудня на місцевому цвинтарі, що на узвишші за селом. З організацією похорону допоміг «Волонтерський рух проти війни» на чолі з Христиною Яворською. За словами останньої, вони не раз висилали передачі бійцю на передову, бували у місці дислокації його військового підрозділу. Христина про Василя сказала так: «На жаль, ми не часто зустрічалися, але мене та й усіх, напевно, вражало у цьому чоловікові його надзвичайний патріотизм та… щира відкрита посмішка…».
Провести в останній земний шлях бійця АТО приїхало багато атовців з усього Борщівського району та з самого райцентру, вони й несли тіло побратима та опускали його у могилу. І так склалося, що сама природа мовби не хотіла відпускати Василя з-поміж живих: лише винесли труну з хати, як посипав рясний сніг, а на самому цвинтарі він посилився майже до нульової видимості, стояв стіною…
Все ж це не завадило сільському священику, отцю Василю, провести обряд прощання й виголосити коротку, але палку промову, в якій він, зокрема, сказав: «У нашому селі є четверо молодих чоловіків, які захищали нашу Батьківщину. І ось один із них пішов з життя… Василь чесно й віддано служив, оберігав наш спокій, спокій свого сина та родини, всіх мирних людей України. Наш Господь бачить справи кожної живої душі і кожному воздає по заслузі. Хай земля буде тобі, Василю, пухом і пам’ятаються усі твої добрі діла на цім світі!»
Не можливо уявити собі душевного стану батьків, які ховають своїх дітей у нібито мирний час. Багато земляків з Тернопілля забрала ця клята війна з москалями. Напевно, вже понад 100 чоловік, усі вони час від часу приєднуються на небесах до Героїв Небесної сотні. Чому живі не можуть до сьогодні виправити цю несправедливість, припинити війну, зупинити потік смертей? Подібні запитання тривожать нині кожного українця, і кожен з них усвідомлює, як це практично здійснити, але…
Але справа тут не в людях, а у політиці сучасного уряду та Головнокомандувача ЗСУ, які ні на крок не наблизили нас до перемоги над супостатом в образі кремлівських іродів. Усе ж будемо сподіватися на краще, будемо молитися за усіх загиблих героїв України, за краще майбутнє!
Віктор Аверкієв, тижневик “Номер один”
