Пристрасті навколо Тернопільського ветсанзаводу, де склалась надзвичайна ситуація, уже вийшли на загальноукраїнські засоби масової інформації і стали предметом запізнілих розглядів у кабінетах обласної влади.
Окремі доморощені політики відразу вирішили звалити вину за неподобство на згадуваному заводі, на окремі сільгосппідприємства.
Як вдалося з’ясувати газеті “Сільський господар”, цей завод належить державі і входить у структуру держпідприємства «Укрветсанзавод» та підпорядкований Міністерству аграрної політики і продовольства України. Він був споруджений для утилізації вторсировини від тваринницької та переробної галузей області, яка надходить на переробку згідно з укладеними договорами. Підприємці, котрі привозять на ветсанзавод сировину, оплачують за послуги відповідно до встановлених тарифів. Але завод, як виявилося, не виконує взяті на себе зобов’язання і тут накопичилося чимало відходів, що становить небезпеку для навколишнього природного середовища.
До речі, ця проблема виникла не сьогодні, вона має свою багаторічну історію. Як повідомив заступник начальника Головного управління Держпродспоживслужби області Володимир Богоніс, усі кошти, які надходять на рахунок Тернопільського ветсанзаводу за надані послуги, потрапляють до Києва у ДП «Укрветсанзавод» (материнське підприємство). Воно чомусь не виділяє кошти своїм філіям на поточні видатки.
Нещодавно на засіданні обласної протиепізоотичної комісії було прийнято рішення про закриття цього заводу.
Але чи це найкращий вихід із ситуації, бо, як цілком резонно сказав директор ТОВ «Мясопродукт МПК» зі Ступок Тернопільського району Степан Томчук: «…тоді закриються десятки малих і середніх м’ясопереробних підприємств, або ж переробники будуть змушені возити відходи в яри і посадки…»
Тож нічого дивного, коли у підсумку Тернопільщина може повторити гіркий досвід Львова зі сміттям. А туші дохлих тварин, як природні відходи від сільгоспвиробництва у колективному та індивідуальному секторах господарювання і переробної галузі, кочуватимуть не лише на Тернопільщині, але й по сусідніх областях. І це при тому, що Україною все більше і більше котиться така небезпечна хвороба, як африканська чума.
Правда, окремі сільгосппідприємства уже налагодили відправку відходів на утилізацію за межі області, на сучасні високотехнологічні виробництва, де витримуються усі санітарні норми. А от що робитимуть дрібні фермери та індивідуальні господарства, в яких природно не буде можливості доставляти відходи за сотні кілометрів – залишається тільки здогадуватися…
Андрій ДНІСТРЯНЕЦЬ
