У мережі почався новий флешмоб – #faceofdepression. Його мета – показати, що людська депресія – це доволі неочевидний для сторонніх факт. І навіть якщо ви, або хтось із ваших близьких, щиро посміхаєтеся на фото та чудово проводите час із родиною та друзями, це зовсім не є підставою стверджувати, що у вас все добре. Багатьох людей, навіть тих, які постають перед вами з радісними обличчями на світлинах, від самогубства віддаляють усього лише кілька днів, або й годин.
Не займаючи багато вашого часу з самого ранку тоннами зайвої інформації на цю тему, хотів би все-таки пояснити декілька важливих речей, які повинні знати всі люди про цей небезпечний стан.
1. Людина посміхається на фото не тому, що їй дуже добре, а тому, що вона хоче бути прийнятою в тому оточенні, в якому перебуває в певний момент часу.
У дійсності, вона не тільки може відчувати себе самотньою, але й, при цьому ще й переживає нестерпні сором і провину за свої почуття та емоції. Через таку невпевненість і певні суспільні упередження людина з депресією готова страждати мовчки, посміхатися друзям, однак, ніяк не наважиться визнати всю згубність і небезпечність свого стану. Чим більше людина приховує свій стан, тим важче їй витримати його в собі, і тим більше їй стає очевидною власна «ненормальність», непотрібність іншим і покинутість. Самі такі думки, найчастіше, і є поштовхом до самогубств.
2. Зазвичай, депресією помилково називають стан поганого настрою, лінь, апатію, кволість.
Без сумніву, до справжнього діагнозу входять ці симптоми. Однак, депресія не залежить від суворості погляду керівника, чи пори року. У дійсності, це серйозна психічна хвороба, при якій у людини немає ні сил, ні бажання філософствувати про свій стан. Їй не «погано». Їй «ніяко» в сотій степені. Людина з депресію немає сил для життя, переживає внутрішню спустошеність, перестає адекватно сприймати себе та власну реальність. Усі свої проблеми вона бачить гіпертрофовано, а добрі речі, здобутки та позитив не помічає взагалі. У людини немає радості від життя, а всі речі, які її колись тішили – перестали існувати. Якщо такий стан триває від двох тижнів і більше – це вона депресія.
3. Людина – обмежена. Тому, від початку психологи радять відділяти себе та свої проблеми від проблем інших людей.
Ми можемо спробувати комусь допомогти, але ні ми самі, ні навіть лікар чи священик не дають жодних гарантій у позитивній динаміці лікувального процесу. Будь-яка хвороба людини – це її особиста боротьба. І це треба мають прийняти ті, хто хворіє, й ті, хто хоче допомагати цим людям. Коли алкоголік після чергової ремісії знову піде в «запій», чи навіть, хтось із друзів накладе на себе руки, нашої вини в цьому немає. Маємо чітко усвідомлювати власні межі та можливості, незалежно від фіналу нашої проблеми.
4. Чимало людей пробують «розвеселити» сумну людину, навіть не підозрюючи, що депресія – це ціла низки духовних, біологічних, психологічних і соціальних чинників.
Отже, будь-яка депресія лікується лише в комплексі. Витягнути людину на дискотеку чи порадити «лопату в руки» – це зовсім не найкращий варіант допомоги. Хоча, найлегший, бо начебто знімає всю відповідальність із сторонніх людей за їхню бездіяльність. Ще додам, що в деяких випадках саме трудоголізм і максимальне занурення людини в роботу є чудовим свідченням депресії.
Хоча депресія складна й багатогранна внутрішня проблема людини, її можуть викликати зовнішні чинники: розлучення, втрата роботи, втрата грошей, вихід на пенсію, смерть близької людини. Особливо хочу наголосити на проблемі алкоголізму. Етиловий спирт, як і всі інші речовини на його основі, є потужними депресантами. Алкоголік п’є для того, щоб «заглушити внутрішній біль», у дійсності, свій стан лише погіршує. Приблизно те саме коїться з наркоманами. Наркотична та алкогольна залежність тісно пов’язані з депресію і на практиці – це «зачароване коло». Люди з депресією починають пити, а алкоголь, у свою чергу, депресію лише посилює. Відтак, лікуючи алкоголізм, лікарі найперше лікують депресію.
5. Найкращий спосіб допомоги людині в депресії – це організувати їй зустрічі з психологом (психіатром) і священиком.
Тут надзвичайно важливо згадати про те, що дорослих людей в нашій державі не можна лікувати насильно. Як і те, що психічні хвороби – це такі самі небезпечні хвороби, як і фізичні. А тому, їх також потрібно лікувати не соромлячись і не придумуючи собі зайвих виправдань. Психічні хвороби та психологічні проблеми – це те, що реально впливає як на якість нашого життя, так і на якість життя людей, які нас оточують. Тим більше, варто згадати й про психосоматику: найчастіше психічні хвороби впливають на перебіг наших тілесних болячок. Астма, виразка, псоріаз, серцево-судинні захворювання, тощо – коріняться в психіці.
6. Чимало людей не розуміють принцип дії антидепресантів, вважаючи їх за різновидом наркотиків.
Вони свідомо відмовляються від медикаментозного лікування, вважаючи, що так буде безпечніше та корисніше. Звісно, це не правильна позиція. Наркотики – це, переважно, речовини, які викликають стан наркотичного сп’яніння чи інші реакції, зумовлені власним хімічним складом. Антидепресанти – це речовини, які покращують природній процес метаболізму (циркуляції, обміну) необхідних речовин головного мозку. Зокрема, якщо існує ймовірність депресії, викликаної дефіцитом нейромедіаторів – серотоніну, дорфаміну чи норадреліну, то антидепресанти («селективні інгібітори зворотного захоплення») покращують роботу мозку, й жодних залежностей не викликають.
Існують лише три ймовірних негативних наслідки прийняття цих препаратів: 1) якщо в людини депресія з інших причин, їй стане краще, але не ліквідує саму проблему; 2) антидепресанти можуть спровокувати незначні проблеми з травленням; 3) і найгірше – антидепресанти т.зв. третього покоління – мають «накопичувальний принцип». У них немає моментального ефекту. Дія препаратів почнеться за 2-3 тижні після початку лікування. Вони допоможуть покращити якість життя в майбутньому, але не зможуть одразу зняти з хворого весь тягар його хвороби.
7. У багатьох випадках неправильна оцінка ситуації, а також, відсутність фахових знань може завдати ще більших страждань хворому депресією.
Наше бажання допомогти, щирість стосунків, багатолітня дружба чи родинні зв’язки в даній ситуації ніяк не допоможуть, якщо ми не маємо елементарних навичок психології. Відомий «трикутник Карпмана» тут доволі очевидний: хворі депресією приймають на себе роль жертви, а всіх інших оцінюють або своїми рятівниками, або агресорами. Якщо ви вже потрапили в таку ситуацію, намагайтеся робити все можливе, щоб не брати участь у цих іграх. Не давайте собою маніпулювати, й одночасно, робіть все можливе, щоб людина з депресією знала, що вам можна довіряти і погодилася на лікування.
Люди в стані депресії часто починають вести асоціальний спосіб життя, вживати алкоголь, курити, їсти чи спати в непомірних кількостях. Також надто часто намагаються знайти вихід із власної критичної ситуації, покинувши дім чи вступивши в секту, яка пропонує йому швидкий і гарантований вихід із глухого кута. Найчастіше саме в стані депресії чоловіки вперше зраджують своїм дружинам, а жінки в стані депресії починають захоплюватися зовнішніми релігійними обрядами. Тому дуже важливо, щоб людина в стані депресії знайшла в собі сили поспілкуватися з досвідченим духівником, поради якого зможуть їй крок за кроком вибратися з цієї ями.
8. Саме депресія найчастіше передує самогубству.
Тож у жодному разі не можна легковажити заявами чи натяками людини в депресії, яка говорить, що «їй набридло життя», чи вона «скоро перестане страждати». Людина з суїцидальними намірами одночасно хоче померти і щоб її хтось у цьому відрадив, захистив, переконав цього не робити. Тому дуже часто найкращий доступний спосіб допомоги людині в горі – просто вислухати її. Для цього вам потрібна лише здатність уважно слухати та (увага!) найменше говорити.
Ваше завдання не давати жодних порад, не відповідати завченими беззмістовними фразами: «візьми себе в руки», «я тебе розумію», «все буде добре» і т.д. Справа в тому, що більшість із подібних стандартних фраз лише на перший погляд можуть допомогти. В дійсності, якщо ви не священик і не психолог, не намагайтеся нікого лікувати – це може призвести до протилежного результату. Просто помовчіть і давайте людині виговоритися стільки, скільки їй потрібно.
9. На думку вчених, «справжня» депресія обов’язково вимагає лікування та допомоги спеціаліста.
Лише в 40% випадків депресія проходить сама собою, однак, навіть у такому випадку – не повністю. У 50% людей з депресією вона повторювалася. А в 80% осіб з повторними депресіями була й третя. Саме тому, людям з депресивними симптомами варто перебувати під наглядом психотерапевта чи клінічного психолога, а також, регулярно приймати потрібні препарати. Найкраща профілактика депресії – чіткий розпорядок дня, спорт, дозовані фізичні навантаження. При чому, важлива не їхня інтенсивність, але регулярність. Не дні, а місяці.
10. І найголовніше: якщо лікувати депресію потрібно довго й складно, то профілактика її не така вже й складна.
Справа в тому, що людина, яка живе церковним життям, регулярно сповідається, причащається, має живий зв’язок із Богом і здоровий погляд на власні проблеми та хвороби, вже має неабияку ін’єкцію від депресії. Звичайно, просте, «автоматичне» та «формальне» відвідування храму не є панацеєю. Людина повинна не лише виконувати зовнішні вимоги благочестя, але й змінюватися внутрішньо, намагаючись ототожнити досвід свого власного життя з досвідом життя Церкви. Звичайно, це для багатьох здається фантастикою, однак, досвід щасливого життя мільйонів вірних категорично переконує – неможливе людям, можливо Богу!
Протоієрей Євген ЗАПЛЕТНЮК, м.Тернопіль
bogoslov.org
