«Не наше ріже вуха», – якось почула я відповідь на запитання «яку музику найчастіше слухаєте?» від кількох підлітків. Трапилося це на зупинці громадського транспорту у Тернополі. Молоді люди обговорювали Євробачення, у кожного був свій фаворит, вмикали на телефоні пісні. Кожен мав свої уподобання, однак зійшлися вони в одному – українське найкраще!
Дорогі читачі, нам вдалося поспілкуватися з молодим та дуже талановитим виконавцем, який буквально увірвався в український шоу-бізнес у 2022 році. Кожна з його пісень відразу стає хітом. До того ж, слухають його люди різних поколінь. Знайомтесь, Ярослав Капрук, більш відомий як – YAKTAK.
– Найперше, Ярославе, великі і палкі вітання з Тернопільщини. Дякуємо за творчість і розвиток української культури! Про юного талановитого співака Ярослава Капрука Україна почула ще у 2019 році. Ви брали участь у відомому талант-шоу “Голос діти” та у фестивалі «Чорноморські ігри». Звідки любов до пісні? З якого віку на сцені? Розкажіть найцікавіші історії з вашого дитинства.
– Тернополяни, всім салют. Дякую вам за підтримку моєї творчості! З самого дитинства бабуся і дідусь привчали мене до музики. Вони – професійні музиканти, викладачі. На сцені я все своє свідоме життя. Брав участь у різних конкурсах, фестивалях, виступав у школі на святах. Мене було скрізь повно.
З приводу найцікавіших історій, навіть не знаю. Я був доволі активною дитиною і часто робив батькам сюрпризи, іноді не дуже приємні… Залишу це поки що в таємниці (сміється).
– Як підліток з Волині потрапив у столицю? З якими труднощами довелося зіткнутися? Що допомогло не опустити руки?
– З самого дитинства була мрія – стати відомим співаком. Часто їздив до столиці на конкурси, а коли вибирав університет – вирішив вступити до Києва. Труднощів було багато, але в мене була мета і я чітко знав, куди йду, для чого щось роблю і що це мені дасть. Тому продовжував рухатися. В мене взагалі впертий характер. Батьки завжди казали, як щось собі заб’є в голову – що б там не було, доб’ється свого! Напевне, ця риса, можливо, не завжди зручна для інших, мені й допомагає в житті.
– Звідки пішла така цікава назва YAKTAK? Хто з близьких вам людей завжди був і залишається вашим найбільшим шанувальником (чи шанувальницею)?
– У цій назві є частинка мого імені і прізвища. Мені не одразу сподобався цей варіант, але зараз навіть не можу назвати себе по-іншому.
З приводу другого питання – я би не називав «шанувальники», скоріше моя підтримка постійна – це моя сім’я. Моя мама, тато, бабуся з дідусем, моя дівчина Аліса. Вони – мої головні критики та найперші слухачі.
– Ваші пісні, після виходу у світ, мало не з перших днів потрапляють у топ кращих. У чому ваш секрет?
– Та немає жодного секрету, немає таємного ключа до успіху. Коли пишу пісні, то не думаю, потраплять вони в топи чи ні. Я завжди пишу про те, що в мене на душі, про свої емоції, свої переживання. Гадаю, саме тому пісні стають популярними, адже люди відчувають те, про що я співаю. І я дуже цьому радий. Бо мої слухачі не лише слухають і розуміють мої пісні, вони розуміють мене, мою душу, мої переживання і розділяють їх зі мною.
– Ви записали немало пісень в дуеті з різними виконавцями, які набули неабиякої популярності. З ким плануєте заспівати найближчим часом?
– Поки хочу приділити час сольним трекам. Плануємо випустити альбом вже найближчим часом. Хоча… Мрія таки є – записати трек з The Weeknd. Оце було би круто!
– Ярославе, чи берете участь у благодійних концертах, відвідуєте військових? Де вас застала війна і як змінила вашу творчість?
– Військові в мене, як і в більшості свідомих українців, на першому місці. До прикладу, ми нещодавно були у військовому госпіталі. Зараз плануємо поїздку на схід. Відверто (зніяковів), я просто не люблю говорити про таке і робити це на показ. Такі речі потрібно робити тихо і щиро, від серця. На концерти ми також намагаємося запрошувати військових. Це наші титани, яких маємо підтримувати. Пишаюся знайомству з українськими воїнами.
Щодо війни… Я був у Києві в гуртожитку, коли почалося повномасштабне вторгнення. Напередодні, 3 лютого, в мене вийшла перша пісня, а 24 лютого мала вийти друга. Але вже було не до того. Певна річ, війна дуже вплинула на мою творчість, докорінно змінила мій світогляд. Всі пісні, які були написані до, – не вийшли і, напевно, вже не вийдуть, адже життя тепер зовсім інше, цінності інші.
– Скажіть свою думку людям, котрі стверджують, що співати, виступати сьогодні не на часі.
– Як це не на часі? Кожен допомагає Україні чим може. У кожного, так би мовити, свій фронт. У нас, артистів, – культурний фронт. На своїх концертах ми завжди збираємо гроші для ЗСУ. До прикладу, за останні півроку назбирали більше 2,5 млн гривень.
Додає впевненості, що я йду правильним шляхом і роблю те, що необхідно зараз людям. Мені часто пишуть, що мої пісні допомагають впоратися з розлукою з коханими. Також багато військових приходять на концерти і вдячні за те, що я допоміг хоча би на годину-півтори відволіктися від жахів, які відбуваються довкола. Намагаюсь максимально їм допомагати і підтримувати, чим можу.
– Ярославе, ваші пісні слухають і співають люди різних поколінь. Надто вже щемливою є пісня «Чекає вдома». Особисто знаю військових, які ставили її як рінгтон на дзвінки своїх коханих. Як вам, ще зовсім молодому співаку, вдається підкорити серця такої широкої аудиторії?
– Я відчуваю ті ж труднощі, ті ж емоції, ті ж проблеми, що і всі українці, про це і пишу, співаю…
– Наприкінці, розкажіть про плани, задуми та коли жителям Тернопільщини можна чекати вас у гості.
– Буду далі працювати над тим, щоб розвивати українську музику, щоб нарешті в наших чартах не лишилось і сліду російського. Намагатимусь і надалі писати класні треки. Проводитиму концерти, щоб обмінюватись енергією зі слухачами і, звичайно, щоб мати можливість допомагати нашим хлопцям і дівчатам ЗСУ.
Тернополяни, чекайте в гості! Гадаю, скоро побачимось. Поки конкретної дати не можу сказати, але я точно приїду до вас!
Зоряна ДЕРКАЧ
