Четвертий рік поспіль 30 вересня відзначатимуть храмове свято прихожани старовижівської церкви мучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії УПЦ. Багато праці вкладено у спорудження величного та світлого храму, який будувався впродовж десяти років. І хоч він ще зовсім новий, та благодаті в ньому не менше, аніж у старих церквах.
Про це пише газета Вісник.
– Назвали храм на честь святих мучениць, бо вони є втіленням усіх християнських чеснот, які допомагають людині досягнути Царства Небесного, – каже настоятель храму протоієрей Петро Романчук. – У церкву ходять переважно жінки, і багато з них носять саме ці імена, тому спрацював ще й житейський підхід.
Справжньою окрасою стали Почаївська ікона Божої Матері та образ Спасителя. Їх подарували церковній громаді жителі Старої Вижівки подружжя Анатолій та Леся Ковальчуки. Майстер зі Смолярів Віктор Ковальчук вирізав для образів дерев’яні кіоти (ковчеги). Саме Почаївська ікона Божої Матері є найбільш шанованою серед православних християн: вона оберігає країну від усіляких загроз, допомагає віруючим вилікуватися від хвороб, подолати зневіру та душевне розчарування.
Два роки тому саме біля Почаївської ікони Божої Матері прихожани стали свідками дивного випадку, якому непросто знайти пояснення. Після однієї зі служб під час Великого посту отець Петро останнім залишав храм. Але раптом побачив, що біля цього образа горить лампада. Він загасив її, а наступного дня наголосив паламарям, щоб приглядали за лампадами, коли залишають церкву, бо це входить у їхні обов’язки. І яким же великим було здивування священника, коли почув, що хлопці це робили. Тоді хто запалює лампаду? Таке явище повторилося кілька разів. А коли у суботу, перед Великоднем, прихожани прийшли, щоб підготувати церкву до святкового Богослужіння, то знову побачили лампаду, яка горіла без людського втручання.
– Від побаченого у мене самого аж мурашки по тілу побігли, – згадує протоієрей Петро Романчук. – «Це непоодинокий випадок, і відбувається подібне не просто так, – сказав прихожанам. – Не радійте завчасно, бо ми не такі вже великі богомольці, яким Господь посилає чудеса. Це швидше попередження про те, що настануть непрості часи». І справді, скільки людей загинуло потім на Сході України, скільки протистоянь відбулося в церковних громадах!
– Лампада почала загоратися, коли на звернення священника люди стали збирати кошти на допомогу онкохворій землячці, – висловлює припущення одна з прихожанок церкви. – На жаль, молоду жінку не вдалося врятувати, але приємно, що земляки не залишилися байдужими до чужого горя і їхні пожертви прийняв Господь.
– А місяць тому лампада чомусь погасла сама, – розповідає отець Петро. – Запалили її і почали читати акафіст мученицям Вірі, Надії, Любові та їхній матері Софії. Раптом лампада стала гойдатися і все сильніше й сильніше. Не зупиняли, аж поки сама не «заспокоїлася», а увечері перед іконою Почаївської Божої Матері відслужили акафіст. Відтоді ми читаємо його після служби кожної неділі.
Незабаром виповниться тридцять років, як протоієрей Петро Романчук присвятив себе Богові та людям. Однак випадок з лампадою, що запалюється без людського втручання, подивував і його. Істинну причину цього дива знає лише Господь. Але ті, хто став його свідком, вкотре переконалися, що для Бога немає неможливого.
Побувавши на службі у храмі, відчуваєш духовну благодать, що передається через богослужіння, спів церковного хору під керівництвом Лілії Кравчик, який звучить, як архієрейський, хоч із 15 хористів лише одна людина має музичну освіту. Прихожани дуже люблять свою церкву. Сюди приходять не лише зі Старої Вижівки, а й з інших сіл району. Тому хочеться, щоб врешті-решт вдалося втілити в життя ідею проєктантів храму і завершити всі зовнішні та внутрішні роботи, на які бракує ще чимало коштів, бо самотужки церковній громаді їх зібрати нереально.
Наталія ЛЕГКА
