Вечоріло. Олена поверталася з роботи додому, але за слізьми шляху не бачила. Як далі жити? Де взяти гроші на ліки? Адже вдома її чекала прикута до ліжка матір. Дівчина з усіх сил працювала, щоби прогодувати себе і її. Сил на домашні справи інколи просто не вистачало. Як і зароблених грошей. Витрачала їх тільки на ліки та хліб.
Олені не хотілося повертатись додому. Не могла дивитися на страждання матері й при тім усвідомлювати, що вона нічим не може їй допомогти. Операція коштувала дуже дорого, а грошей не було.
Дівчина присіла в парку на лавочці й почала молитися, вдивляючись у зоряне небо. Розплакалася… Раптом поруч присіла бабуся. Запитала, чи може вона чимось допомогти. Олена заперечливо похитала головою. Одначе бабуся була наполегливою — і врешті дівчина розповіла їй усе, що гнітило душу. І про хвору матір, і про втрачене кохання, і про виснажливу роботу, що забирає всі сили, і про злидні, яким кінця-краю нема.
Сама не розуміла, чому розповідає про все це незнайомій людині. Але їй ні з ким було поговорити. Вперше за багато років Олена виливала незнайомці все, що накопичилося в серці й невимовно боліло.
Бабуся вислухала дівчину, а потім обняла її міцно й пошепки спитала:
— Поглянь на небо. Ти бачиш ці зірки?
— Так, — відповіла.
— То глянь на них іще раз та подумки промов своє бажання. І воно обов’язково здійсниться.
«Хочу, щоби мама видужала», — подумала Олена, бо тільки цю мрію носила за душею вже кілька років.
— Віднині в тебе все налагодиться, — обнадіяла старенька.
А коли Олена опам’яталася, біля неї вже нікого не було. Тож рвучко підвелася з лавочки й побігла додому. Коли увійшла до квартири, її зустріла усміхнена мама. Дівчина не йняла віри: як таке може бути? Ще вранці мама лежала, а тепер ось вийшла їй назустріч аж до коридору! Невже старенька бабуся виконала Оленчине бажання?
…З кожним днем, наче за помахом чарівної палички, в Олени та її матері все налагоджувалося. Дівчину перевели на іншу посаду. Нарешті вона стала менеджером, про що так давно мріяла. Зарплата суттєво зросла. На роботі все було прекрасно, професіоналізм Олени ні в кого не викликав сумнівів. А незадовго вона ще вище піднялася кар’єрною драбинкою.
За два роки познайомилася з Сергієм, котрий відразу припав їй до душі, а невдовзі запропонував руку й серце. Звісно що погодилася, бо ж кохала і була впевнена в його почуттях до неї.
Часто Олена пригадувала цю загадкову зустріч на парковій лавочці. І в день весілля згадала стареньку. Щойно впіймала себе на цій згадці, як побачила бабусю перед собою. Відразу впізнала її, кинулася, щоби подякувати, але та посміхнулася і… розчинилася поміж людей. Тоді Олена пообіцяла собі щовечора дивитися на зоряне небо й подумки промовляти: «Спасибі!»
Юлія КОВАЛЬЧУК,
студентка другого курсу факультету філології та журналістики ТНПУ ім. В. Гнатюка.
Фото з вільних джерел, текст – Вільне Життя
