Дівчина Єлизавета дивом вибралася з Маріуполя у розпал війни. Тепер щодня згадує пережиті жахіття і не знаходить місця від хвилювання за рідних. Тимчасовим прихистком Лізи став Тернопіль. Своєю історією порятунку вона поділилася з тернополянами.
Вона не показує свого обличчя і просить змінити голос. Переживає не за себе, а за найрідніших людей, які залишилися у Маріуполі під окупацією. Каже, що виїхати звідти їм з братом та племінниками вдалося дивом. На дорозі повсюди лежали мертві тіла. Єлизавета показує світлини таких рідних колись вулиць, вірніше те, що від них залишилося. Ось дірявий дах її будинку. Там зараз живуть її батьки. Точніше намагаються вижити, але їхати з рідної домівки категорично відмовляються.
«Ми починаємо їхати, в лобове скло летить куля. Попадає у водійське скло і пролітає повз голову брата. Ми на мить завмерли. Москалям все одно було, що були білі стрічки, що був напис “ДІТИ”», — пригадує евакуацію з Маріуполя дівчина.
Вкрай рідко, але Єлизавета може таки зв’язатися з батьками. Мама інколи розповідає про страхіття, які там відбуваються. Зокрема і про вбивства дітей. Подробиці — у сюжеті Т1Новини.
