По роботі я досить часто спілкуюсь з громадськими активістами практично з усієї України. Останніх пів року – рік часто чую від них слово “путін”, але не в контексті війни чи неадекватного карлика з росії, а в плані стилю управління голів місцевих громад, локальних диктаторів.
Це виключно моя суб’єктивна думка, яка формується на основі комунікації з громадськими активістами та власних спостережень, і що дозволило мені скласти перелік у чому власне проявляється цей “путінізм” місцевими “князьками”?
– Побудова жорсткої вертикалі – я знаю все, що відбувається у моїй громаді і без мене нічого не відбувається.
– Якщо має щось відбутись – або з моєї згоди, або ніяк.
– Відсутність альтернативних рейтингових політиків. Їх “збивають” ще тоді, коли виявляють у них певні амбіції.
– Формування “правильного” медіа-простору в громаді.
– Співпраця формується за принципом: “якщо нагнути – самі прийдуть”. Про якісну комунікацію чи принцип win-win мова взагалі не йде.
– У них хороша неформальна комунікація з органами влади, судами та контролюючими органами. Що унеможливлює “знайти правду”.
– Зазвичай такі голови громади спочатку є досить прогресивними, проте, з роками, перетворюються на консерваторів, які гальмують розвиток громади.
Громадські активісти звертаються за порадами, що робити і як це змінити, оскільки у них часто просто опускаються руки? У такій ситуації навіть прийняті інструменти громадської участі – просто ширма. Петиції, які набрали тисячі підписів, не будуть прийняті депутатським корпусом. А акції протесту чи якісний антикорупційний матеріал місцеві ЗМІ не опублікують і не покажуть. То навіщо ж це все починати, якщо не буде конкретного результату?
Переїжджати в іншу громаду? Формувати власну команду і з нею йти на вибори? Які будуть ще пропозиції, щоб я знав, що радити активістам?
Максим Черкашин
Громадський простір
