Як ми вже повідомляли, роботи над оздобленням постамента хреста на набережній, поблизу якого традиційно здійснюється міжконфесійне водосвяття, добігли до завершення.
Його облаштували римським каменем типу «беганіт».
Тернопільська журналістка Анна Золотнюк познайомилася із митцем Миколою Пазізіним, а свої враження від його роботи описала у публікації в “Вільному житті”.
“Я на набережній Тернопільського ставу біля хреста, встановленого на честь хрещення Руси. Тут уже два місяці щодня викладає мозаїку на постаменті пам’ятника тернополянин заслужений художник України Микола Пазізін.
Микола Іванович дає мені жовтий шматочок смальти. З одного боку на ньому, як крем на тістечку, — цемент. Тепер маю акуратно встановити елемент на призначене йому місце. Потім притиснути. Цемент фіксує шматочок.
У мене виходить не дуже швидко та й, певне, не надто акуратно. А ось рухи Миколи Пазізіна швидкі, точні. Інакше й бути не може. Пан Микола займається мозаїкою вже сорок років. Розповідає, що цей вид мистецтва до снаги не кожному художникові:
— Треба мати терпіння довести роботу до кінця. Виконувати її треба послідовно, не можна порушувати технологію. Мені терпіння не бракує.
Наприклад, щоби створити цю мозаїку, Микола Пазізін спочатку створив ескіз, потім виконав малюнок у повному розмірі. Відтак підібрав палітру. Опісля виклав елементи візерунка смальтою, щоби розрахувати кількість матеріалів. І тільки коли переконався, що все ідеально пасує одне до одного, взявся за роботу.
Спілкуюся з майстром на завершальному етапі роботи — залишилося викласти невеличкий сегмент візерунка і тризуб. Добре, що погода сприяє, адже матеріали досить вибагливі — у мороз чи дощ працювати з ними не можна. Тож для роботи Микола Пазізін використовував увесь свій час.
— Можна було б — працював би й уночі, — усміхається художник. — Але світло ліхтарів змінює кольори, тому розрізнити відтінки неможливо. Планував, що за минулу зиму подрібню смальту, а в травні почну працювати і закінчу роботу до Дня міста. Та через незалежні від мене обставини сталося по-іншому. Тому тут працював до закінчення світлового дня, а вночі, турбуючи сусідів, бив смальту.
Оформити монумент художнику запропонувала міська рада. Співрозмовник зауважує, що це чи не єдине державне замовлення за останніх двадцять років на роботу з цим матеріалом. Пояснює, що колись гроші на оздоблення архітектури закладалося в кошторисі будівництва. Останнім часом такого не було, тож у районах міста практично нічого нового в оздобленні, крім реклами, ми й не бачимо.
На постаменті — візерунок, обраний з-поміж чотирнадцяти різних варіантів, які створив майстер.
— Ця орнаменатальна композиція одночасно пов’язана з хрестом і доповнює, оздоблює монумент. У візерунку використав класичний хрест, не прив’язаний до жодної конфесії. Кольори підібрав так, щоби вони відповідали національній символіці, — розповідає Микола Іванович.
Для створення мозаїки Микола Пазізін використав 20 тисяч плиточок смальти! У певному сенсі вона вже частина історії. Адже виготовлена Лисичанським склозаводом, а нині він зруйнований… Микола Пазізін тримає цілу жменю маленьких квадратиків — кожен творіння його рук. Адже виготовляють смальту блоками, тож майстер власноруч розколював її на частинки. Для цієї композиції потрібні були шматочки розміром приблизно два на два сантиметри.
До речі, працює майстер за перевіреною технологією, використовує класичний варіант цементного розчину і уникає сучасних клейових цементів.
— Стоятиме чотириста років! — каже Микола Пазізін, дивлячись на свою роботу.
Коли вийде це число газети, митець уже завершить викладати мозаїку. Тож, проходячи повз монумент, не забудьте не лише помилуватися роботою, а й згадати про майстра, котрий створив цю красу”.
