В українців був свій хелловін. Предків поминали сімейною вечерею, запрошували до трапези і залишали хліб та вино на підвіконні – розповідає Медіатор.
– Хелловін – давня європейська традиція. У нас це свято існувало по-іншому і пов’язано із вшануванням пращурів. У всіх європейських народів, і слов’ян, і українців був культ предків. Ми вшановували, називали своїх дітей їхніми іменами – у цьому була наша сила, – каже рідновір Ігор Аркуша.
Дні поминання предків у всіх європейських народах, за словами рідновірів, припадали майже в однаковий час. За церковним календарем поминальні дні прив’язані до дня Святого Дмитра. У католицькій традиції Дмитрів день припадає за тиждень до початку листопада, у православній – через тиждень. Якраз по середині, 1 листопада, у Західній Європі святкують Хелловін.
– Поминання померлих родичів чимось нагадує Святвечір і Різдво. В суботу на вечерю готували пісні страви: пісний борщ і пшоняну кашу. За столом збиралася уся родина. Обрядовий хліб розламували, вважалося, що парою від хліба годували душі померлих. Можливо, таким чином закликали: «Ми вас пам’ятаємо, приходьте до нас, погостіть разом з нами», – розповідає рідновірка Оксана Аркуша.
Ігор та Оксана Аркуші щороку вшановують предків поминальною вечерею. Розповідають, що раніше на Тернопільщині починали трапезу з обряду. Спочатку запалювалася воскова свічка, відламувався перший шматок хлібини як пожертву, гостину душам. Решту хліба ділили поміж усією родиною, починаючи від наймолодших. Їжу після застілля залишали на столі для покійників. Добрим знаком у цей вечір вважалося побачити давнішого померлого у сні. Наступного дня в неділю, як на Різдво, – гучніше святкували.
Сьогодні сім’я рідновірів дотримується прадавніх традицій. Дружина Оксана приготовила вечерю. На столі обрядові страви: пшоняна каша, приготовлена у гарбузі, борщ. Подають також горіхи, яблука, виноград, – усе, чим наділила земля, з чого зібрали врожай, – каже Оксана Аркуша. Поминають предків і виноградним вином з 2005-го року, його готував ще батько Ігоря.
За вечерею згадують своїх померлих родичів, розказують про них, показують фотографії молодому поколінню. П’ятирічний син Святослав цікавиться своїми предками, розпитує якими вони були, пам’ятає їх імена.
Після обряду родина Аркуш йде до могил родичів, щоб запалити свічку та принести гостину. Не зважаючи на те, що родичі поховані у християнській традиції, каже Ігор Аркуша, ми вшановуємо їх по-своєму.
