Бути дружиною священика — непросто і дуже відповідально, адже їмость не тільки підтримує чоловіка у його служінні, а й відіграє величезну роль у житті парафії: на неї завжди звертають увагу, просять поради у справах і духовних, і зовсім буденних, тож вона повинна бути тим промінчиком Христовим, який зуміє зігріти і словом, і поглядом, – розповідає НОВА Тернопільська газета.
Пані Леся Козій — саме така: лагідної вдачі й щира, та водночас дисциплінована й стійка у власних переконаннях. Вона працює інженером на кафедрі комп’ютерно-інтегрованих технологій в Тернопільському технічному університеті ім. Івана Пулюя, основне ж її покликання — дружина священика.
— Я є дружиною отця Івана Козія, пароха церкви Св. Івана Богослова, що в Тернополі на проспекті Злуки, — розповідає пані Леся. — За 26 років подружнього життя виростили трьох дітей — Іру (25 років), Богдана (23 роки) і Олега-Івана (13 років). Віднедавна вже тішимося онуками Максимчиком і Матвійчиком. Отож наша сім’я доволі велика, а найголовніше — міцна і дружна. А ще нам дуже пощастило, що з нами живе мама, бабуся і прабабуся Теодозія. Вона завжди зустрічає усіх усмішкою, вислухає, допоможе доброю порадою.
Відомий тернопільський священик прокоментував події довкола “Сбєрбанку Росії”
Найприємніші миті — коли уся родина збирається разом.
— Уже доброю традицією в нашій родині є «недільний день вареників», — усміхається пані Леся, — коли всі збираємося за обіднім столом. Ці години спілкування наповнюють серце особливими радісними відчуттями.
Хоча час Великого посту — це передусім час молитви і час роздумів про муки Христові, бо вони торкаються нашої душі найсильніше і спонукають до покаяння, не потрібно забувати і про піст тілесний, коли ми відмовляємося від того, що нам подобається: трохи менше дивимося телевізор, менше сидимо за комп’ютером, відмовляємося від певних видів їжі, від гучних забав і т. д.
