Один чоловік вирішив піти від дружини. Він іншу жінку покохав. А з дружиною були постійні сварки, чоловіка все дратувало, він намагався якнайменше бувати вдома. Двоє маленьких дітейк, прання, приготування, клопіт, шум.
І дружина погладшала, втратила колишню красу, розмовляла на побутові теми… Чоловік втомився. А тут приваблива дівчина з’явилась. Виникло почуття. І чоловік прийшов додому одного разу, дружині сказав, що хоче розлучитися. І жити з коханою дівчиною.
Дружина заплакала спочатку. Але зрозуміла, що чоловік непохитний. Він їй ясно все пояснив. Рішення прийнято! І тільки дружина попросила одного: місяць ще пожити вдома. Тільки по-доброму, по-справжньому. Приходити раніше. Разом вечеряти. Гуляти іноді разом. Ставитися по-доброму. На прощання зробити такий подарунок – місяць гарного відношення та присутності вдома.
Чоловік зрозумів хитрість дружини. Заманює! І коханка йому теж пояснила, що це хитрий прийом. Це тебе хочуть удома залишити, затримати! Але оскільки дружина обіцяла ні на що не претендувати, від усього відмовитися, крім того, що дітям належить, чоловік погодився. Вирішив хитрість дружини переграти.
Він приходив о сьомій вечора. Вечеряв із сім’єю. Грав із дітьми та з дружиною ласкаво розмовляв. Гуляв із дітьми. І дружина поряд йшла, – з нею чоловік теж по-доброму говорив. І вдома допомагав. Збоку була ідеальна сім’я. Ні сварок, ні претензій – прощальний місяць. Начебто медового, тільки без близьких стосунків.
Прощальний місяць добіг кінця. І чоловік помітив, що дружина сильно схудла. Постригла волосся дуже коротко, – їй це пасувало. І навіть йти чоловік-то розхотів. З дівчиною конфлікти почалися. А дружина м’яка, добра. Мила. Своя. І вдома добре. Виявляється, можна добре жити разом. І не так уже й важко допомогти з дітьми і по господарству.
І чоловік сидів із дружиною на дивані, обіймав її, і говорив тихо, що вирішив залишитись. Що дівчині він усе сказав. Навіть вибачення просив у дружини. Гарний такий місяць вийшов! Нехай він буде початком нового життя. Початком щастя. Я люблю тебе!
Але дружина сказала теж тихо, щоб діти не чули: “Місяць прощальний. Я тяжко хвора, ти ж бачиш, як я змінилася. Скоро нам доведеться розлучитися назавжди. Але я хотіла, щоб діти запам’ятали, як добре ми жили. Яка гарна в нас була сім’я. Який ти люблячий батько і чоловік. Ось тому я попросила тебе залишитися на місяць!”.
І тепер чоловік розплакався. Але нічого не можна було змінити. І місяць справді виявився прощальним.
А все могло б бути інакше, все могло б бути добре, якби чоловік цінував те, що мав. Якби цінував свій дім, свою сім’ю, кохання дружини…
Людина часто не цінує те, що має. Звикає. Втомлюється навіть від одноманітності та дрібних побутових негараздів. Набридає їй щастя. І близькі втомлюють і набридають. Поки не зрозумієш, що приходить розлука. Поки не зникнуть ті, хто так дратував і набридав, доки був поруч…
