Вранці Уляна, аби збадьоритися, заварила зелений чай. Була субота, жінка нікуди не поспішала. Аж тут у двері раптово подзвонили. На порозі стояв схвильований Павло – друг сім’ї.
– Ти ж мав прийти завтра після обіду, – говорила Уляна. – Щось трапилося?
– Вибач, не міг всидіти вдома. Нерви аж грають. Давай кави поп’ємо.
– Не лякай мене, а то вже на серці неспокійно, – переймалася жінка.
– Більше не можу приховувати брехню, – Павло почав гарячково ходити кімнатою. – Твій Василь тобі ницо зраджує.
– Вигадуєш, – не вірила та, і аж присіла від несподіванки.
– Знай, то він зовсім не у відрядження щотижня відправляється, а до коханки. І це свята правда. Колись, пам’ятаєш, в інституті, між нами двома ти, чомусь, Василя вибрала, а мене покинула. Він, звичайно, красень, проте нутро має гниле. Та якби у мене була така дружина, я б її на руках носив.
– Не починай. Ще нічого не зрозуміло. І я не вірю в це. Василь мене кохає і не може так підло вчинити.
– Я тебе прошу, не будь наївною, – переконував Уляну Павло. – Життя, воно таке, – і з медом, і з полином.
Дійшло до того, що Уляні з приватного номера почала телефонувати якась молодиця.
– Уляно, – казала та, – я не просто коханка Василя, у нас є дитина. Їй півтора роки, хлопчик. І Василечко його просто обожнює. Ви маєте його відпустити.
Ця новина боляче різонула по серцю. Уляні пригадалися неприємні події того осіннього дня. Вона з чоловіком поверталася з дачі. Везли викопану картоплю в мішках, овочі. Як раптом на повороті звідкись узявся ЗІЛ, який врізався у них на шаленій швидкості.
Василь відбувся двома нескладними переломами кінцівок. А от Уляні лікарі повідомили страшний діагноз:
– Кріпіться, на жаль, у вас, шановна, ніколи не буде дітей.
Туман тоді застелив очі, Уляна раз-по-раз втрачала свідомість. Ця жахлива новина настільки її потрясла, що жінка довго виходила з депресії.
Заспокоювали усі, найбільше підтримував Павло. А Василь щодня приносив квіти і розповідав безтолкові анекдоти, він так намагався розважити сердешну.
Уляна згодом на нервовій основі почала стрімко втрачати вагу і своє розкішне волосся. Психологи, психотерапевти, санаторії майже рік виводили жінку з критичного стану. А тепер про таке почути?
Жінка вирішила будь-що з’ясувати правду і дочекатися Василя. Очікування було довгим і нестерпним. Чоловік заявився через три дні, настрій у нього був надто хороший.
– Кохана, – щебетав він, – зустрічай, я вже приїхав. Щось смачненьке є? А то голодний, як вовк.
– Звісно, є, – підігравала йому Уляна. – І котлетки, і твої улюблені деруни, і свіжий борщик зі сметанкою.
– Ну, тоді давай всього і побільше, – чоловік намагався її поцілувати.
– Дулю тобі, а не смачненького, – не витримала невдоволена дружина. – Як ти міг вести подвійне життя, негідник? У мене за спиною створити іншу сім’ю ще й дитину нажити.
– Тобі сон такий наснився чи ти жартуєш? – робив квадратні очі чоловік.
– Та ти справжній актор, – Уляна почала кричати. – Вона, полюбовниця, дзвонила мені і все розповіла! Зізнайся у всьому, боягуз! А я, дурненька, навіть нічого не підозрювала. Йди, тепер ти вільний.
– Якась аферистка запудрила тобі мозок, а ти повірила. Це якесь безглуздя.
Василь намагався виправдовуватися. Але, зрештою, ображеним пішов від Уляни, гримнувши дверима.
Згодом відразу завітав Павло, втішав заплакану жінку. І так уже сталося, що зовсім скоро Уляна не тільки опинилася у його палких обіймах, а й у ліжку. А десь через два тижні прийшов Василь з беззаперечними доказами, що то двоюрідна сестра Павла телефонувала до Уляни і наплела усіх цих брехливих дурниць, які просив сказати брат Павло.
Уляна тоді хотіла від сорому крізь землю провалитися. Все ж розповіла чоловікові про зраду. Василь її пробачив, а підлого друга пара більше й на метр не підпускає до свого сімейного гніздечка.
Оксана ВОЛОШИНА
