Рік і три місяці Тетянка Юрчик із села Прошова Тернопільського району боролася за одужання. Цьогоріч у травні їй виповнилося 16.
Усе почалося з антибіотиків…
Тетянка — наймолодша з чотирьох дітей у сім’ї. Старші мають свої сім’ї і живуть окремо. Тетянчин батько багато років тому загинув у ДТП. Її мати, пані Галина, з перших днів хвороби не відходила від доньки, разом із нею долала нелегкі випробування. Через постійні хвилювання та втому мама теж підірвала собі здоров’я, але нині дякує Богові за порятунок доньки.
— Недуга підкосила Тетянку несподівано. Щоправда, ще у 12-річному віці вона перехворіла на цистит, але після лікування все минуло, — пригадує пані Галина. — Однак через два роки у неї раптом погіршився стан. Після обстеження тернопільські лікарі сказали, що в Тетянки хворі нирки. До того ж у лікарні вона захворіла на пневмонію — довелося посилено лікувати. Температура не спадала, тому нас відправили до столичної лікарні Охматдит. Київські медики повідомили, що в Тетянки не працюють нирки і що їй необхідна пересадка здорового органа. Шокуючий для нас діагноз підтвердили й в Національному інституті хірургії та трансплантології ім. Шалімова. В Україні роблять пересадку нирки лише від рідних, проте у мене нирки теж не в найкращому стані, а більше нікого з найближчих кровних родичів, хто б міг стати донором, у нас нема. Мені порадили везти Тетянку на трансплантацію до Білорусі, де шукають донорів серед чужих. Проте за кордоном за операцію потрібно заплатити майже вдвічі більше, ніж в Україні. Загальна вартість пересадки нирки Тетянці обійшлася у 65 тис. доларів. Білоруські лікарі сказали, що причиною відмови нирок у доньки стали… антибіотики. Під час лікування пневмонії їй призначали сильні антибіотики, які й негативно подіяли.
Тернопіль без апарата для дитячого гемодіалізу
Підписавши контракт із білоруською лікарнею та очікуючи на донора нирки, Тетянці довелося підтримувати життєдіяльність за допомогою так званого апарата «штучна нирка». Як не прикро, але в Тернополі нема апарата для дитячого гемодіалізу, тому дівчинку направили до Києва. Проте Тетянка там погано переносила діаліз, лише у львівській лікарні їй підібрали «штучну нирку».
— Майже півроку Тетянка проходила гемодіаліз у Львові, довелося платити за кожну процедуру, бо, як виявилося, неможливо перенаправити гроші за пацієнтом, — каже пані Галина. — У січні доньці видалили ліву нирку, а 21 червня замість правої пересадили донорську. Ми самі не подужали б оплатити лікування та вартість пересадки, тому вдячні людям, котрі нас підтримали. Особлива вдячність тернопільській волонтерці Лілії Мусіхіній, яка допомагала нам зі збором коштів, заохочувала до пожертви своїх друзів, знайомих. Познайомилися ми з волонтеркою через інтернет. Пані Ліля щиро перейнялася нашими проблемами, вболівала за Тетянку, як за рідну. У білоруській лікарні нам досить швидко підшукали донорський орган, а буває, що люди роками чекають. Для трансплантації беруть органи людей до 40 років, чітко дотримуються сумісності групи крові пацієнта і донора. Пригадую тривожний день 20 червня, коли нам зателефонували і запросили приїжджати на пере-
садку. Час був обмежений. Ми помчали на таксі на зустріч реамобіля на Львівщину, проте підрахували, що на колесах доведеться довго їхати, тому пересіли на літак. За 8 годин добралися з Прошови до Мінська! Інформація про донора — закрита, ми не знаємо, чию саме нирку пересадили Тетянці. По секрету нам лише сказали, що друге життя доньці подарував 18-річний хлопець, який потрапив в аварію… Операції та пересадка ніби пройшли добре, проте час покаже, адже Тетянка перенесла дев’ять наркозів… Упродовж року після пересадки лікарі рекомендували їй вести спокійний спосіб життя, уникати відвідин людних місць, водночас порадили гуляти на свіжому повітрі. Бережемо нашу дівчинку, разом із тим щомісяця возимо її на обстеження.
Ні реєстру донорів, ні реєстру хворих…
Пройшовши нелегкий шлях, Тетянка та її мати на собі відчули проблему донорства в нашій країні. Річ у тім, що українське законодавство суворо обмежує перелік людей, котрі можуть надати свої тканини чи органи для пересадки. Це можуть бути чоловік або дружина, а також рідні по крові — від батьків до племінників. У переліку немає двоюрідних чи троюрідних родичів, немає хресних батьків. Власне, це змушує українських пацієнтів їхати на лікування за кордон, де закон дозволяє трансплантацію від людини, що не є найближчою ріднею. Не готові в Україні і до застосування органів умираючих. До того ж у нас не сформовано ні реєстру донорів, ні реєстру хворих.
— Тетянка лежала в київській лікарні з дівчинкою із Великих Гаїв та хлопцем із Микулинців, що неподалік Тернополя, яких готували до пересадки нирок від їхніх батьків. Ми не змогли знайти донора серед найрідніших, — зітхає пані Галина. — Донорство — благородна справа, хоча українці ще не готові до такого. Якби у нас дозволили брати органи від чужих, думаю, почали б таємно торгувати органами. В Білорусі дисципліна у цьому напрямку, а ще там найнижчі ціни порівняно із європейськими клініками. Разом із Тетянкою лежав у лікарні хлопець із Болгарії. У білоруській лікарні Тетянка наслухалася підтримуючих розповідей про людей, котрі живуть із донорськими нирками, — здобувають освіту, народжують дітей, тому в неї зажевріла надія. Бог дає людині такий хрест, який їй під силу, а через ближніх допомагає нам нести його. У цьому ми теж переконалися!
Джерело: НОВА Тернопільська газета
Обговорення