Неймовірна історія з життя бійця “Правого сектору” Тернопільщини, який ніс службу в зоні АТО. Пряма мова.
Ця історія трапилась зі мною недавно. Я з побратимами їхав дорогами воєнного Донбасу. Ми зупинились на одній вулиці. Хлопці зайшли у двір, а я залишився біля автомобіля. До мене підійшло два малюки і чітко приставили до голови руки. По воєнному. А потім менший сказав:”Здластє”. Більшенький запитав серйозно:”Ти хто”?
Я відповів йому, що правосєк. Він так поважно подивився на мене. Не розуміючи до кінця, слова- правосєк.
Потім його увагу привернув, резиновий червоно-чорний ремінець, на моїй руці. “Що це?”- запитав він, на своєму донбаському суржику. Я відповів йому, що це – бандерівська стрічка. Дитинча промовило, що і собі хоче. Я зняв з руки ремінець і віддав його хлопчику. Ви б бачили, як світились очі в дітей. Вони не розуміли, що перед ними боєць ДУК ПС. Вони, не розуміли, що це за бандерівська стрічка. Та вони чітко зрозуміли, що цей хлопець, який розмовляє українською мовою- добрий. Він їх не скривдить. А навпаки….))))
Сьогодні після молитви за друга Ореста. Василь Лабайчук (Кривоніс) сказав:” Оскільки в нашого загиблого побратима не було дітей. Давайте жити так і виховувати своїх, щоб Оресту, не було соромно з небес”
Саме тоді мені пригадались ці донбаські діти. Вони зараз, ще можуть бути українцями. Їх можна врятувати від москальського полону. Якщо їхні батьки, бидло зрусифіковане. То ці дітки, мають шанс, стати українцями.
І кожен український воїн: доброволець чи ЗСУшник повинен розуміти. Що не тільки аатоматом можна воювати. Словом добрим і ділом теж.
Ми повинні показати людям Донбасу. Що гідні називатися – визволителями. Що ми кращі, за виродків московських. Які на окупованих територіях, сіють: алкоголізм, матюки і вбивства. Будьмо гідними синами і дочками України. Слава Україні!
Автор: Міша Ухман
