Декілька сотень українських воїнів продовжують героїчно битися на території заводу “Азовсталь” у Маріуполі, але більша частина столиці Приазов’я вже майже кілька тижнів, як перейшла під тимчасовий контроль окупантів.
До війни півмільйонний Маріуполь був десятим за чисельністю населення містом України і зараз – це найбільше місто країни, яке вдалося захопити російським загарбникам після початку широкомасштабної агресії 24 лютого 2022 року, пише видання 62.ua.
На прикладі Маріуполя можна побачити, яке майбутнє уготоване українським мегаполісам у разі приходу “руського миру” до наших міст.
Смерть десятків тисяч людей
У ході блокади Маріуполя російська армія вбила 25 тисяч людей. Про це заявив офіцер управління розвідки, боєць полку “Азов” Ілля Самойленко. “Захоплення Маріуполя відбувається в останні майже 2,5 місяці… політики зараз відзначають евакуацію кількох десятків, кількох сотень людей. При цьому 25 тисяч людей убила російська армія”, – сказав офіцер.
Однією з найстрашніших “братських могил”, влаштованих “російськими визволителями” у місті, стала територія драмтеатру.
16 березня окупаційні війська скинули надпотужну бомбу на Маріупольський драматичний театр, де ховалися від обстрілів ті городяни, які втратили свої будинки та квартири. Згідно з даними розслідування Associated Press, внаслідок цього удару одномоментно загинули близько 600 людей усередині та зовні будівлі.
Зрозуміло, що справжні масштаби знищення мирних жителів Маріуполя можна буде оцінити лише після звільнення міста.
Жах фільтраційних таборів
Щоб залишити зруйноване місто, маріупольці змушені пройти влаштовану окупантами так звану процедуру фільтрації, а всіх, хто її не пройшов, відправляють у колонію або в’язницю. Зокрема,як повідомив радник міського голови Маріуполя Петро Андрющенко, всіх “неблагонадійних” доставляють до приміщення колишньої виправної колонії №52 у с. Оленівка Донецької області (з 2014 року територія окупована) або у в’язницю “Ізоляція” у Донецьку.
“Колонія в Оленівці для тих, хто не проходить діючу службу в лавах ЗСУ, НГУ та інших правоохоронних органах. Тут утримуються рідні військові, колишні працівники правоохоронних органів, активісти, журналісти та люди, які просто викликали підозру (включаючи просто наявність патріотичних татуювань). Мінімальний термін ув’язнення 36 діб. До речі, саме 36 діб відведено окупантами на процедуру фільтрації, тому це офіційно не є висновок, а фільтрація”, – розповів Андрющенко.
У найбільшому фільтраційному таборі перебуває близько 2 тисяч чоловіків. Їх тримають у нелюдських умовах. При плановому ліміті колонії в 850 осіб, за словами свідків, на сьогоднішній день там утримується не менше 3 тисяч людей. Приміщення наповнені людьми так, що немає можливості лягти. Вони змушені стояти і сидіти навпочіпки. На день на день видають баклажку води на десятки людей. Їжа не щодня. Туалет раз на день. Прогулянок на відкритому повітрі не передбачено. Усе це супроводжується допитами, тортурами, загрозами страти. Існують масові випадки зникнення людей після допитів.
В інтерв’ю виданню 0629 60-річна мешканка Маріуполя Вікторія Левашина розповіла про весь жах та приниження, які вона зазнала під час процедури фільтрації.
«Ми приїхали до Безіменного. Я винайняла житло, щоб було де чекати фільтрацію. Ми чекали на неї два дні. Коли настала черга, нас покликали у велику кімнату. Там стояли довгі столи та лавки. Було багато чоловіків у військовій формі. Усі молоді, років по 19-20. Запрошували по 2-3 особи. Тих, хто молодший, перевіряли дуже ретельно, роздягали. До мене так не чіплялися. Чесно кажучи, я нічого не знала про ту фільтрацію. У Маріуполі під обстрілами ми не мали жодної інформації. Тож я виявилася до неї не готова.
Вже в машині мені дали пораду видалити Фейсбук із телефону. А мені не виходило цього зробити. Паролі свої я забула. Одним словом, не вийшло. Тому про всяк випадок взяла із собою не свій телефон, а мамин. Він старий, кнопковий і там взагалі немає виходу в Інтернет. Нас запросили на співбесіду і сказали взяти з собою лише паспорт та телефон більше нічого. Спочатку у мене взяли відбитки пальців і видали довідку, що я вже дактилоскопована (слово та яке жахливе). А потім сказали чекати. І ось сиджу я, чекаю, всім уже повернули їхні паспорти та телефони, а мені не повертають і не повертають.
І раптом виходить з кімнати хлопець, років 19 йому було, і суворо називає моє прізвище. Я заходжу, і він наставляє на мене автомат. Я завмерла. Чесно, я не можу підібрати слова, щоб описати, що відчуває людина, коли їй у живіт встромляється стовбур автомата. Цей хлопець показує не мій телефон, а свій. Там у нього фейсбук. Він знайшов там мій профіль, а в ньому моя аватарка із жовто-блакитним прапором. І все! Цього було достатньо, щоб він почав кричати.
«Я згною тебе в підвалі, с*ка!» «Ах ти ж с*ка укропівська! Тварина. Вб’ю! Та я тебе в підвалі згною. Розстріляю…»
Він кричав довго, тицяв у мене той автомат. І я думала, що це кінець, що на мене чекає смерть. Я не знала, що сказати на своє виправдання, що тут скажеш? Я люблю свою країну. Коли це стало злочином? Він довго знущався. А потім каже, що на 10 років заборонено в’їзд на територію Росії, а в «ДНР» мені взагалі – смерть. «Радій, що тебе 60 років, інакше…» – сказав, а потім ударив мене ногою в спину і сказав: «Пий*** пішки до свого Львова».
Насильницька депортація до Росії
Сотні, а можливо, тисячі маріупольців насильницьким шляхом були депортовані до Росії. Так, у тому числі і завдяки російським інформ-ресурсам стало відомо, що 300 маріупольців було депортовано за десять тисяч кілометрів від рідного міста до російського Владивостока.
За інформацією Петра Андрющенка людей розселили до гуртожитків, їм не видають речей та годують неякісною їжею. На роботу можна влаштуватися тільки на запропоновані вакансії – йдеться про низькокваліфіковану та низькооплачувану працю.
«Живий щит» з маріупольців та обмін трупів на їжу
Сьогодні у захопленому та зруйнованому місті ще залишаються, за оцінкою мера Маріуполя Вадима Бойченка, 150-170 тисяч людей.
“Окупанти перетворили Маріуполь на середньовічне гетто. Тож смертність буде відповідною. Без ліків та медичної допомоги, відновлення водопостачання та справної каналізації у місті спалахнуть епідемії. Нині більшість населення – старі і хворі люди. Без належних умов смертність серед уразливих категорій зросте у рази», – вважає Бойченко.
Мер зазначив, що частина маріупольців із прилеглих селищ повернулася до міста, тому що їх не випускають на територію вільної України через жорстку систему фільтрації. На думку експертів, окупанти свідомо не випускають мешканців міста в надії на те, що у разі контрнаступу ЗСУ вони стануть для загарбників “живим щитом”.
Також рашисти доставляють до Маріуполя деякі набори з продуктами, а по дорозі назад цими ж фурами вивозять тіла вбитих маріупольців, які досі дістають з-під завалів зруйнованих будинків. Про це повідомила омбудсмен Людмила Денісова.
Якщо тіл багато, вантажівки підганяють до будинку. Якщо незначна кількість, то навантаження транспорту відбувається у продуктових складах біля супермаркету “Метро”, де й відбувається упаковка тіл загиблих.
“Своїми діями країна-окупант намагається приховати сліди своїх військових злочинів, які підпадають під визначення злочину “геноцид”, згідно з Конвенцією про запобігання злочину геноциду та покарання за нього та статтю 6 Римського статуту міжнародного кримінального суду”, – заявила Денисова.
Парламенти чотирьох країн уже визнали, що жахливі злочини, скоєні росією в українських містах, таких як Буча, Бородянка, Ірпінь та Маріуполь, є геноцидом українського народу. І на всіх учасників та натхненників цих злочинів чекає новий Нюрнберзький трибунал, який визначить міру провини кожного — від рядового солдата до президента росії.
