«Коли ми садили з чоловіком квіти біля будинку, то викопали два німецьких жетони», – розповідає про знахідку тернополянка Тамара Воронцова.
Жінка мешкає на вулиці Листопадовій. Саме тут, у квітнику, є поховання німецьких солдатів, які загинули під час Другої Світової війни. У дитинстві дорослі просили їх тут не бігати та не гратися, мовляв, тут є поховання.
«У дитинстві увагу не особливо звертали на їх слова, але й старалися оминати це місце стороною», – продовжує розповідь.
Зараз у квітнику – символічний залізний хрест. Його встановив чоловік пані Тамари, на знак того, що тут поховані люди.
Історія з жетонами мала продовження через десять років. Нам вдалося з’ясувати, що жетони належали німецьким солдатам – Герману Вальцу та Гансу Петцольду. Зять Германа – Фолькер Тайхерт – приїжджав до Тернополя. Розповідав, що тестя вважали зниклим безвісти. У себе на батьківщині вони встановили йому пам’ятник. Одначе дружина Ганса Емілія надіялася, що коли-небудь таки знайде справжню могилу чоловіка.
Цього року до пані Тамари написав німець Маркус Бауер. Ось уже 13 років він розшукує могилу свого дядька Леонарда Марча, якого вважають зниклим безвісти під час Другої Світової війни. Останнього листа від Леонарда рідні отримали 15 березня 1944 року. Він писав, що його полк зараз дислокується у Тернополі. Після цього від Леонарда рідні не отримували жодної звістки. До речі, одна із сестер досі жива, незабаром їй виповниться 96 років.
– Підрозділом мого дядька була 14-та рота 949-го гренадерського полку, підпорядкована 359-й піхотній дивізії. Він був носієм розпізнавального знака -1142- Inf. Pz. Jäg. Ers. Kp. 7», – пише за допомогою гугл-перекладача Маркус Бауер.
Він дуже сподівається, що, можливо, цей жетон у когось зберігся, щоб бодай сказали, де його знайшли.
Мій двоюрідний дядько народився 22 квітня 1921 року в Баварії, Німеччина. Він ріс у багатодітній сімʼї. Його призвали до німецького вермахту в лютому 1941 року. Після навчання брав участь у бойових діях на території Радянського Союзу. З фронту Леонард писав багато листів додому. Я навіть видав книгу з його листами. Там є короткий розділ про битву під Тернополем.
У 1943 році дядько отримав поранення, його відправили додому на реабілітацію. На фронт він не хотів повертатися, але був змушений. У 1944 році його дивізію перевели з польського міста Радом до Тернополя. Саме тут звʼязок з ним втрачається. Достеменно невідомо чи він загинув у Тернополі, чи на околицях, – розповідає Маркус.
Єдина його мрія – знайти могилу Леонардо і перепоховати останки у Німеччині, за церковним звичаєм. Проте розуміє, що це шлях непростий і, може, навіть утопічний, але, як кажуть, хто шукає, той знаходить.
Оксана Смільська.
Обговорення