Верховна Рада вирішила передати кошти з податку на доходи фізичних осіб (ПДФ) військових від місцевих бюджетів до державного. Хтось вважає це перемогою. Народні депутати їздять по військових частинах і запитують у воїнів, як вони ставляться до такої дії.
Безумовно, порівнювати нинішню кількість вояків у військових частинах ЗСУ, Нацгвардії та інших з тим, як було до 24 лютого 2022 року, неможливо. Щонайменше у п’ять разів збільшена кількість військовиків. Де є пункт постійної дислокації – туди до місцевого бюджету йде ПДФО.
Але якби не крали з центрального бюджету, то можна було б стверджувати, що зробили добру справу. Але бачимо, що крали, крадуть і далі збираються красти. Різниця лиш у тім, що більша частина фінансового ресурсу буде в руках центральної влади. І тоді можна буде сказати зарубіжним партнерам: «ми ваших грошей не крадемо».
Це, звісно ж, не виправдовує бруківку, стадіони та все інше ,що роблять органи місцевого самоврядування. Принцип «якщо крадуть нагорі, то будемо красти й ми» не є виправданням.
Але забравши все ПДФО з військового податку від місцевих громад, Верховна Рада прибрала ще й постійний податок ПДФО. Приміром, у місті Звягелі до війни перебувала 30 бригада, 54 розвідбат, 12 інженерний полк, тож і родини військових живуть там. А забрали не тільки податки зі збільшеної кількості вояків, а й постійно діючу норму. Якщо якась бригада до широкомасштабного наступу складалася з трьох тисяч осіб, а потім збільшилася до шести, то родини тих трьох тисяч воїнів як жили, так і живуть там. Ці родини потребують дитячих садочків, житлово-комунального обслуговування і загалом забезпечення. Виходить, що одним махом «згребли» все: і що було постійно, і що є після збільшення кількості військових.
Тим часом реальний сектор економіки нині дуже малий. У багатьох військових містечках ключовим доходом місцевих бюджетів був саме податок з військовослужбовців. Верховна рада наразі відібрала у місцевих бюджетів ПДФО не тільки зі збільшеної кількості військових, а з константи. Тобто військові містечка залишаться взагалі без фінансового ресурсу. А там зазвичай від 40 до 60 відсотків осіб працездатного віку працювали або служили у військових частинах. І тільки від 40 % – в реальному секторі економіки або в бюджетній сфері.
Якщо взяти 100% доходів місцевих бюджетів до широкомасштабного наступу, то приблизно половина була за рахунок ПДФО з військовослужбовців, які проживали в цих містечках. Їхні сім’ї там були і є. І ці кошти забрали.
Це якесь безпам’ятство. Втім, нинішнє скликання Верховної Ради – це люди, відірвані від життя. Колишні шлюбні фотографи, звісно ж, не розуміються на стратегічних питаннях економіки. То ще одне свідчення: у нас фактично немає Кабміну і Міністерства фінансів, які мали б подавати фахово обґрунтовані пропозиції.
Які висновки?
1. Відібрані у місцевих бюджетів кошти найімовірніше не збільшать видатків на військо. Радше розпорядники державного бюджету отримають більше зиску.
2. Міста, де до 24 лютого були військові частини, стануть банкротами.
Нічого доброго така бездумність не принесе.
Що потрібно робити?
Спільно з «Бойовим братерством України» ми неодноразово пропонували:
1. Вводити воєнний стан;
2. Зупиняти дію бюджетного кодексу; 3.Фінансувати тільки захищені статті й поточні ремонти в ОТГ. А всі інші кошти спрямовувати на виробництво військової техніки й боєприпасів та забезпечення військовослужбовців.
Тоді економіка і взагалі бюджет були б переведені на воєнні рейки. А нині зменшили імовірність крадіжок з місцевого бюджету, але збільшили імовірність крадіжок з центрального. Нічого доброго від того не варто очікувати.
Ще раз: Україні конче потрібен Уряд воєнного часу. У протилежному випадку то буде «тришкин кафтан».
Часткова логіка у перерозподілі ПДФО є. Інша річ, що одним махом забрали те, що належить місту і те, що додатково прибуло у зв’язку з широкомасштабним наступом. Це трагікомедія. У цьому суть того, що зробили у Верховній раді за поданням Кабміну і міністерства фінансів. Але ж процесом керує Офіс Президента.
Навіть з’явилося визначення: у нас сьогодні не парламентсько- президентська, а офісно-президентська модель держави. Офіс Президента виконує функції ЦК Компартії України.
Чому я називаю цю владу «ньюсовками»? Бо повернули владу в Україні до «совкового» рівня. Сьогодні функції ЦК УПУ замінив офіс на чолі з Єрмаком. Кабмін як був фіговим листком, так і залишився. Як і парламент, куди приходили доярки та слюсарі й голосували за те, що їм подавали з ЦК КПУ через Кабмін. На сьогодні модель управління повернута нинішньою владою до часів «совка». Таку от маємо ганьбу. Таке от повернення диктатури в гіршому вигляді.
