Деякі люди ловлять себе на думці, що їхнє життя стало низкою суцільних невдач і фейлів. Вони навіть до церкви починають приходити саме тому, що хочуть нарешті припинити постійні чорні смуги.
І, знаєте що? Майже завжди розмовляючи з ними досить легко переконуєшся, що їх проблеми перебільшені.
Життя не може бути цілком чорним, або цілком білим. Принаймні, поки ви взагалі ще живі.
Насправді, головна наша біда не в тому, що нам зустрічаються оці чорні смуги, а в тому, що ми не вміємо помічати білі! Або не вміємо, або не хочемо.
Людина нашого часу не звикла зупинятися на відчутті власного щастя. А от власними проблемами вона може насолоджуватися роками.
Бути нещасним, грати роль жертви дуже зручно. Тобі вся увага інших, тебе всі жаліють, тобі допомагають і обслуговують. Люди самі свідомо хочуть бути жертвами інших людей, обставин чи хвороб.
Багато з людей, що хочуть бути жертвами, не просто свідомо не дозволяють собі бути щасливими, вони й іншим цього не дозволяють.
От скажіть, чи вас уже почали дратувати парочки, які відкрито цілуються в людних місцях? Якщо так – то ви один із них. Насправді, люди які вас так дратують, реально інших людей навколо себе не помічають. Вони щасливі. Їм взагалі немає жодної справи до вас. Вони вас не бачать.
А от ви побачили їх спочатку випадково, а потім спеціально зупинили свій погляд, із цікавості, бо захотілося побачити більше. Минає трохи часу, ви знову не відводите від них погляду або повертається до них уже спеціально: тому, що думаєте про них. Порівнюєте з собою, пригадуєте, що вас ніхто вже не хоче цілувати останніх п’ятдесят чотири роки. І єдиний висновок, що може народитися в такій ситуації – от вони збоченці прокляті! Нехай вони горять у пеклі!
Ну, при чім тут ці незнайомі вам люди, до ваших особистих психологічних проблем і сімейних невдач?
Звичайно, цілуватися в громадських місцях зовсім не обов’язково. І я жодним способом не хочу пропагувати таке дозвілля. Єдине, що я точно знаю, що закоханим людям цілуватися – нормально. І що хворобливо та неправильно надмірно цікавитись і надмірно реагувати на чуже життя.
Нормальна, повноцінна та здорова людина повинна дозволяти собі бути щасливою, і безперечно, вона має дозволити таке право іншим. Навіть тоді, коли не розуміє причини чужого щастя.
Скажу більше. Якщо ця людина християнин, то вона б мала хотіти чужого щастя навіть ціною власного. І це не садизм, а цілком нормальна, правильна любов до людини.
Якось в маршрутці одна зла бабуся викрикнула до мене фразу: «Ви подивіться на нього! Він хоче їхати в комфорті!». Очевидно, нічого гріховного в моїх доволі скромних бажаннях тримати вікно автобуса відчиненим не було. Вона просто не дозволяла мені бути щасливим, поки сама не може розібратися в собі щаслива вона чи ні.
І таких прикладів із парочками, які цілуються чи з конфліктами у маршрутках можна привести безліч.
Люди обожнюють акцентувати свою увагу на негативі. Вони навіть випинають свій негатив наче чесноту, зовсім не бажаючи стримувати, часто навіть не підозрюючи, що його потрібно соромитися, як і кожен інший свій гріх.
Є час плакати, але є і час радіти. А християнин повинен уміти радіти, бо в нас дійсно є чимало підстав для цього. Звичайно, це буває важко. Для багатьох нелюбов, заздрість і злоба є нормальним, звичним станом їх внутрішнього світу. Такі люди живуть мріючи зробити таким і свій світ ще й ззовні. Не самим вибілитися, а інших зачорнити.
Уміння радіти з успіхів та досягнень своїх друзів нині сміливо можна порівняти з чеснотою християнського мучеництва. І, як мало є таких людей, здатних понести цей хрест без нарікання!
Тому, завершити цей текст хотілося б ще раз пригадуючи очевидні речі. Світ довкола нас сам радісний і кольоровий. Звичайно, у тому спектрі зустрічаються проблеми, біди та нещастя. У кожного з нас. Але кожен бачить те, що може побачити відповідно до свого внутрішнього стану. Для грішника все довкола грішне, для праведника – все довкола святе.
І якщо ви наступного разу будете запитуватися себе, чому ваше життя стало суцільною чорного смугою, я змушений буду вам відповісти, що переконлива більшість чорних смуг у вашому житті були намальовані вами власноручно. Господній промисел призначив їх вам значно менше. Його завдання не мучити вас, але зробити щасливим.
Дозвольте іншим бути щасливими без вас або разом із вами, при цьому нікого не проносячи в жертву. Дозвольте собі бути щасливими. Дозвольте іншим бути щасливими. Щастя воно не за океанами. Воно у вас. Прийміть із вдячністю Богу те, що у вас є тепер і отримаєте від Нього ще більше!
Протоієрей Євген Заплетнюк, м.Тернопіль
bogoslov.org
