Українські (а зокрема й наші, тернопільські )спортсмени без перебільшення підкорили Паралімпійські ігри у Пхьончхані. У перший день змагань наші біатлоністи завоювали одразу 5 медалей та не збавляли темп до самого закінчення ігор. У загальному медальному заліку українська збірна посіла 6-те місце, здобувши 22 медалі. Попри приголомшливі результати наших спортсменів, у буденному житті вони стикаються з безліччю проблем, адже українські міста вкрай непристосовані для людей з інвалідністю. Чи відбуваються в Україні якісь зміни, щоб зробити життя людей з вадами здоров’я комфортнішим? Аналізували експерти Центру громадського моніторингу та контролю.
Навіщо робити місто інклюзивним?
90% українських будівель не відповідають нормам доступності та не пристосовані до потреб людей з інвалідністю. Таку цифру можна було б назвати завищеною, якби цю статистику не озвучив міністр соціальної політики Андрій Рева. Не краща ситуація і на дорогах. Відсутність зручного громадського транспорту, високі бордюри, світлофори без звукового супроводу – це все типові перепони для людини з інвалідністю у будь-якому українському місті. Обмежений доступ до будівель та транспорту змушує людей підлаштовувати свій ритм життя під ті поодинокі місця, що забезпечені необхідним доступом. Або ж взагалі не виходити з дому без нагальної потреби.
«Особисто спілкуючись з особами з інвалідністю, знаю, що вони дуже часто обирають незручні для себе маршрути, щоб потрапити в те чи інше місце, супермаркет, наприклад, де забезпечено проїзд тому ж візку», – розповідає голова відділення НОК у Львівській області Юрій Турянський.
Така ситуація склалась унаслідок багатьох факторів. Це – і радянська спадщина у вигляді багатоквартирних будинків, зовсім не пристосованих для людей з інвалідністю, і відсутність належної державної підтримки та уваги з боку суспільства. Проте становище потроху змінюється. Останні кілька років позитивні зрушення спостерігаються у галузі будівництва, транспорту та освіти.
Міста без бар’єрів
Вперше за багато років питання інфраструктури для людей з інвалідністю порушили на державному рівні. Так, 8 лютого Верховна Рада ухвалила у першому читанні законопроект про посилення вимог до власників будівель щодо забезпечення доступу осіб з інвалідністю. Йдеться про житлові будинки, громадські приміщення та об’єкти комунальної власності. Закон передбачає перегляд будівельних стандартів з урахуванням потреб людей з інвалідністю, моніторинг умов доступності будівель, а також навчання людей, які працюють у місцевому самоврядуванні.
«Забезпечення доступності споруд досягається через дотримання будівельних норм. Прийняті нововведення та інші положення значно посилять захист прав осіб з
інвалідністю на безперешкодне пересування українськими містами за стандартами
цивілізованих країн», – прокоментував прийняття закону міністр регіонального розвитку,будівництва та ЖКГ Геннадій Зубко.
Якщо закон ухвалять остаточно, то всі нові споруди будуватимуться за новими
вимогами, а старі повинні будуть переобладнати для вільного доступу людей з
інвалідністю. Втім, за словами Дмитра Щебетюка, співзасновника громадської ініціативи «Доступно.UA», яка вивчає доступність закладів для людей з інвалідністю, ситуація з будівництвом вже потроху поліпшується.
«Те, що будується, зазвичай будується відповідно до норм. Торгівельні центри, які
перевіряються державою, будуються відповідно до норм. Державні установи – зазвичай теж, хоча знову ж таки є приклад навіть управління соціального захисту, де не дотримуються норм побудови пандусів, щоб будівля виглядала гарно», – розповідає він.
Певні зрушення є у галузі громадського транспорту. Так, міста нарешті почали закуповувати доступний для людей з інвалідністю комунальний транспорт. Зокрема, у 2017 році у Києві придбали 20 тролейбусів з низькою підлогою, а у Львові та Ужгороді транспортний парк поповнився 16 і 10 низькопідлоговими автобусами.
Похвалитися розвитком інклюзивної інфраструктури можуть у Вінниці. За
інформацією міської ради, протягом минулого року для потреб людей з інвалідністю було облаштовано 220 зупинок та встановлено звукові сигнали на 82 світлофорах.
Дмитро Щебетюк переконаний, що адаптувати міський простір під людину на візку
– значить автоматично зробити його зручнішим для всіх: батьків із візочками, людей
похилого віку, ветеранів війни.
Освіта без дискримінації
У липні минулого року Президент Петро Порошенко підписав закон про інклюзивну освіту. Тож з початку навчального року в Україні почали з’являтися інклюзивні школи та ресурсні центри для дітей з особливими потребами. Новий освітній простір передбачає відповідну інфраструктуру, зокрема, пандуси, ліфти та меблі, а отже, потребує фінансування. І якщо минулого року на запровадження інклюзії було виділено близько 209 мільйонів гривень бюджетних коштів, то в 2018 році фінансування сягнуло півмільярда гривень. Власне, підтримка держави вже дала певні результати: у порівнянні з попереднім 2016-2017 навчальним роком кількість учнів в інклюзивних класах збільшилася на 53% – з 2700 до 4100 осіб.
За словами Президента, усі розвинені країни уже давно перейшли на інклюзивну
освіту і «довели, що це не лише підвищує ефективність навчання, а й полегшує
можливість дитини соціалізуватися, підготуватися до життя». Не дивина, що ставлення до людей з інвалідністю є показником розвиненості суспільства. Експерти зауважують, що, з огляду на рух України до європейських стандартів, розвиток інклюзивної інфраструктури має стати пріоритетом держави та кожного з нас. Підприємці, громадські організації та звичайні громадяни не повинні залишатись байдужими до проблем людей з інвалідністю. Адже встановити пандус біля
під’їзду або власного магазину, допомогти зайти у транспорт – це майже нічого не вартує,але може вплинути на чиєсь життя.
Матеріал Центру громадського моніторингу та контролю
