Почаївська лавра — один із найбільших православних монастирів України — повинен стати… греко-католицьким. На підтримку цієї нісенітниці віряни УГКЦ навіть започаткували у фейсбуці флешмоб. А вірянам ПЦУ такий поворот подій став клубком у горлі. Адже ті 110 років, коли Почаївський монастир належав уніятам, були далеко не найкращими в понад 800-літній історії лаври. Для православної святині вони стали роками руйнування і наруги, після яких вона вже не змогла відновитися, а легко потрапила до московського полону.
Отже, замість давати нині москві привід потішитися міжконфесійною ворожнечею, звернімося до історії Почаївської лаври, аби чесно самим собі відповісти, кому вона має належати.
Почаївський монастир 125 років (1596—1721) не здавався польській владі й католицькому духовенству, потерпаючи від грабежів, утисків, насилля, засланих монахів і навіть ігуменів-уніятів, але зрештою його таки зламали. Бо все колись православне панство подалося в унію, всі суди стали провладними — нікому було захистити православних монахів. Вони сподівалися, що королівська грамота Августа ІІ 1700 року, в якій ішлося, що «Почаївський монастир на віки вічні православний», зупинить уніятів, але дарма. У 1721-му вони захопили його. І лише в 1831-му, після того, як почаївські василіани підтримали польське повстання, монастир перейшов до російської церкви.
Найповніше про уніятський період у долі Волинської твердині православ’я розповідається в церковно-історичній монографії митрополита Іларіона «Фортеця православ’я на Волині. Свята Почаївська лавра», виданій у Вінніпегу в 1961 році — вона є в загальному доступі в інтернеті. Писав про це і греко-католик, академік Михайло Возняк, і інші науковці.
Історії, на відміну від деяких людей, відомо, що василіяни окатоличували Україну за наказом Папи, а за наказом Польщі полонізували її. І в цьому гірка правда про понад столітній греко-католицький період Почаївської лаври.
Нині дехто стверджує, що монастир найбільше розбудувався за період, коли належав уніятам. Тут варто наголосити на тому, що станом на 1821 рік він уже мав сім храмів і багато корпусів. І, зрештою, лавра — це не тільки будівлі, це найперше віра і дух. Та й будівлі уніятського періоду, якщо по-правді, зводив Микола Потоцький без підтримки тодішнього духовенства лише власним коштом і працею сотень своїх православних кріпаків. Їхній піт і кров у кожному камінчику цієї святині. І вони болісно переживали ламання східного обряду, припинення будь-яких зв’язків із Києвом (головними стають Рим і Варшава). Унія завжди була для волинян «польською вірою».
Василіяни перетворили православну твердиню на свій агітаційний центр, друкували в Почаєві книжки польською мовою. Тому тих, котрі нині стверджують, що Почаївський монастир в уніятських руках був культурним осередком, важливо поправити: осередком латинського Риму на Волині! Почаївські василіяни ніколи не були носіями української культури. Рівно так само, як і духовенство московського патріархату.
І ще один важливий нюанс. Коли Польща впала — українці почали масово повертатися до православ’я, а от почаївські василіяни — піддобрюватися до російської влади. Катерина ІІ підтримувала уніятів та єзуїтів, тому монастир іще тривалий час залишався в них. Різне тоді було: і вивезення майна, і крадіжка монастирських грошей, і навіть спроба викраси ікону Почаївської Божої Матері… І тим усе не закінчилося. Далі монстир, рятуючись від унії, потрапив до московської пастки. Але це вже інша історія, не менш болюча.
…Пережила Почаївська святиня уніятський період, десятиліття радянського атеїзму, то й скине тавро розплідника «руского міра». І знову поверне собі славу осередку українства на Волині, бо православ’я і українство — єдині, як і польськість із католитцвом.
Нині справді чи не найсприятливіший час відновити історичну справедливість, але залишаючись при цьому чесними перед Богом, історією, і українським народом.
Галина Кіт.
