Битва за землю – це битва за життя. Українські аграрії, демократичні опозиційні сили та представники експертного середовища продовжують наполягати: проголосований чинною владою у першому читанні законопроект про вільний обіг є сільськогосподарських земель – антинародний. Його основні положення у випадку прийняття в цілому знищать державу, поставлять під загрозу вимирання сотні українських сіл, зроблять жебраками мільйони українців.
Чи не найпослідовнішою у цьому питанні є тверда позиція Радикальна Партія Олег Ляшко, яка постійно наполягає на конституційному закріпленні фермерства як основи аграрного устрою України.
Земля має належати тим, хто її обробляє, кого болить її доля, хто живе і працює поряд, дає людям роботу, дбає про розвиток соціальної сфери на селі.
Я розумію патологічну впертість підсадженої на голку МВФ влади. Але ця залежність у жодному випадку не виправдовує її антинародних дій як у земельному, так і в багатьох інших питаннях стратегічного розвитку України.
Про справді цивілізований ринок землі можна говорити тільки тоді, коли у державі запанує верховенство права, буде подолано корупцію та рейдерство, а ще – бідність.
Бідні люди значно обмежені у своїх можливостях по-господарськи розпорядитися своєю землею. Нужда змусить їх йти на крайнощі, продавати паї за безцінь, причому – будь-кому. Лише для того, аби вижити сьогодні. Думка про те, що буде завтра, їх навряд чи хвилюватиме. Натомість, саме це повинно найбільше хвилювати державу. Владу, якщо вона працює в інтересах народу, а не як чинна – на догоду латифундистам та міжнародним монополіям.
