У мирному житті він водій у третьому поколінні. 40-річний молодший сержант Богдан із позивним “Буля” за кермом провів більше життя, ніж поза кабіною. Каже, що інакше собі й не уявляв: тато – водій, дід – водій, тож і йому сама доля вказала на вибір професії. Але в минулому далекобійник вже понад 10 років російсько-української війни опановує фронтові дороги. А ще став резервним навідником сучасної української САУ “Богдана”, в розрахунку якої побратими з Тернопільщини і Хмельниччини!
Війна застала його в місті Києві. Під ранок – ворожий обстріл, тож він сів за кермо і подався додому. Дві доби в дорозі – і о п’ятій ранку він уже у Чернівцях. Побув із родиною лиш один день. А на ранок – в один із місцевих ТЦК та СП.
“Дружина не пускала, але я не міг інакше”, – пояснює.
Як повідомили у з’єднанні, вперше він пішов на фронт ще в 2014 році. Відслужив рік і повернувся. Та після повномасштабного рашистського вторгнення все було інакше. Його направили на полігон: курси протитанкістів. Потім – 44 Окрема артилерійська бригада імені гетьмана Данила Апостола Оперативного командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України. Спершу батальйон охорони, згодом перевели в бойовий підрозділ. Звична роль водія. Але тепер “Буля” ще й резервний навідник САУ.
– Пригадую свою першу вогневу, – розповідає. – По нас працювали ворожі “Гради”, а ми в бліндажі жартуємо, сміємося. Знаю, що колектив досвідчений, на все воля Божа, то й страх відступав.
Чому?
Пояснює доступно:
– У них техніка, зброя – це радянський запас минулих десятиліть. Але під**ри готувалися до вторгнення, до війни, поки світ розвивався, жив у мирі, будувалися відносини між країнами: навіть тими, які раніше воювали, вони визнали помилки. А в ерефії прагнули вбивати інших людей увесь цей час…
Щодо різниці у стратегії – артилерист теж не приховує подиву. Їхня техніка, за словами військовослужбовця, – для масовості, не для влучності.
Саме тому “Буля” вважає, що в українців більше шансів вижити та перемогти: бо є кмітливість, наші вчаться, аналізують, вдосконалюються.
– Завжди дивимося, як відпрацювали, бачимо, як була розташована їхня техніка, вчимося на їхніх помилках, – ділиться з гордістю.
Також молодший сержант зауважив, що в його бригаді кожен боєць – це і конструктор, і майстер. Спершу вони працювали на радянських гарматах, згодом на європейських, а нещодавно отримали нову українську техніку – самохідну артустановку “Богдану”: прицільність – ідеальна.
– Працює шикарно, – каже. – Мінімум деталей – максимум функціональності. Це техніка не для парадів – вона для бою!
Каже, що йому пощастило потрапити у добрий, живий, позитивний колектив. Поруч завжди “Танкіст” – командир гармати, він із Тернопільщини; і хмельниччанин “Бакарді” – номер обслуги. Зважаючи на об’єктивні обставини, військовослужбовці у відкритому доступі надали мінімум персональної інформації.
Побратими – як брати. Багато жартів, без них було б важко. На фронті, каже “Буля”, стараються триматися з позитивом. Іноді це єдиний порятунок від страху й втоми.
…На початку повномасштабного вторгнення путінських головорізів молодший сержант стояв годину в черзі, щоб записатися в армію. Усвідомлення, що поруч море людей, і всі свої, дуже окрилювало.
– Коли наші Херсон звільнили – це була велика мить, – згадує зворушено. – Тоді всі знали, що не самі: є сила, яка вміє давати відсіч. Це хвиля позитиву, яка не спадає.
Вона, на думку військовослужбовця, ще не скінчилась.
– Як у дорозі, – порівнює “Буля”. – Їдеш далеко. Їдеш день, два, три, чотири. Шлях довгий, втома. Але ти знаєш, що в кінці маршруту тебе чекає посмішка дитини, обійми дружини. Це і є нагорода. Так само й тут: наша боротьба має велику винагороду.
– Найважче, – зізнається, – це втрати. І боляче усвідомлювати, що це все – надовго…
Але вихід тільки один: вистояти і перемогти окупантів, звільнити рідну українську землю!
– Якщо ми це не зупинимо ворога, то будемо рабами, як і сто років тому: коли більшовики прийшли, багато українців склали зброю – думали, збережуть життя, – розмірковує молодший сержант. – А вийшло навпаки: переслідування, колективізація, націоналізація, заслання у Сибір, репресії. Історія їх нічого не навчила. Але ми повинні її пам’ятати, якщо не знатимемо, не матимемо майбутнього!
За влучну і впевнену роботу на позиціях, відповідальність у бойових ситуаціях і витримку під обстрілами Богдан отримав “Золотий хрест” Головнокомандувача Збройних Сил України. Каже, що це почесна відзнака не лише особиста: це про команду, яка щодня робить свою справу на совість.
Прогнозує, що діти колись спитають про військову сторінку його біографії, і він зможе з гордістю відповісти: “Я був там. Я захищав Незалежність держави і майбутнє всіх українських дітей”.
Для охочих долучитися до лав тернопільських гармашів у 44 ОАБр надають контактний номер телефону: +380984821003.
Відділ зв’язків з громадськістю управління комунікацій Оперативного командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України.
Фото відділення комунікацій 44 ОАБр імені гетьмана Данила Апостола.
