Несподівані та небажані знахідки відкрилися під час ремонту сходів до будинку по вулиці князя Острозького, 45, у Тернополі. Просто на поверхні ґрунту лежать уламки людського скелету, черепи. Перехожі – шоковані, робочі ніяк коментують ці знахідки, громадськість воліє мовчати, пише Марія Богданович на сайті “Тернопільська липа”.
Небагато теперішніх тернополян знають про те, що цей будинок споруджено, у прямому сенсі слова, на кістках! Будівництво першої повоєнної багатоповерхівки у Тернополі розпочалося приблизно у 1954 році і тривало майже п’ять років. Керував зведенням споруди в стилі «сталінського ампіру» архітектор В. Воловець. Тернопільський будинок на тодішній вулиці Островського навіть потрапив у кіножурнал «Новини дня» № 38 за 1958 р. (їх показували у всьому Радянському союзу в кінотеатрах перед демонстрацією фільмів).
Процес будівництва докладно описує в інтерв’ю Тарасу Циклиняку мешканець будинку Олександр Столяров. Чоловік каже, що при закладенні фундаменту з-під землі витягували погнилі гроби і людські останки. Дехто з теперішніх мешканців пояснюють погане самопочуття та інші негаразди саме тим, що «сталінку» звели на місці поховання.
Інтерв’ю з мешканцем будинку:
Справа в тому, що на цій території (між вулицями Шпитальна-Стрімка-Острозького) розміщувалося давнє іудейське кладовище-кіркут. Цей цвинтар закладено іще на початку XVII – сер. ХІХ ст.
– Пригадую, як перед Другою світовою війною, коли групи школярів ходили подивитися на дивовижні гробівці та надмогильні камінні споруди з довжелезними написами, що заполоняли все Окописько, можна було чітко прочитати на плитах дату «1675 рік». У той рік загинуло чимало євреїв від раптового набігу турків. Тут же знаходилася добре впорядкована велика могила, де у 1770 р. поховали понад тисячу євреїв, померлих під час епідемії чуми, – пише заслужений журналіст України, тернопільський публіцист Ярослав Гулько.
Ховати на «старому» окопиську перестали у 1840 році, коли єврейська громада міста, на той час – найчисельніша, відкрила нове кладовище на Микулинецькій вулиці, навпроти християнського цвинтаря, хоча заборона не розповсюджувалася на видатних осіб. Саме тут покоїлися видатні тернополяни – релігійний діяч Нахман Крохмаль (1785-1840), просвітитель, письменник і меценат Йозеф Перль (1773-1839 рр.) та багато інших.
По правді, занепад кіркута почався вже тоді: євреї не дуже доглядали за могилами своїх одновірців. Частково, це пов’язано із тим, що в іудейській традиції прийнято не навідувати померлих надто часто, не проводити жодних робіт на гробівцях, аби не тривожити душі у потойбіччі.
Цвинтар перетворився в «дитячий майданчик», де малі шибеники гралися в хованки поміж мацев.
Розмова з пані Ярославою про давнє окописько:
Сьогоднішній прикрий і неприємний випадок – вже не перший в історії Тернополя, коли живі тривожать і паплюжать пам’ять мертвих. Сумний каламбур: комуністичні очільники міста не були піонерами у цій ницій справі. Першими продемонстрували у Тернополі жорстокі акти вандалізму німецькі солдати у 1941-1944 рр. В роки гітлерівської окупації, згадують старожили, на «старому окопиську» містилося близько тисячі мацев. «В рамках» Голокосту тут масово розстрілювали євреїв і руками полонених нацисти плюндрували обидва єврейські кладовища, безцеремонно зриваючи надгробки і руйнуючи гробівці. Тисячі камінних плит використовували на будівництво дороги і військового аеродрому поблизу Підволочиського шосе.
– Під час попередньої реконструкції покриття на теперішній вулиці С.Бандери (поблизу стадіону) з тротуару виймали плити, на яких можна було побачити вирізьблені гебрайські письмена, шестикутні зірки та підсвічники. Не важко здогадатися, що ці бордюри — це надмогильні плити з цвинтаря на Окопиську. Їх викопали, коли забудовували район вул. Кн. Острозького у 50-ті роки минулого століття і використали на прокладанні центральної міської магістралі, – зауважує Ярослав Гулько.
Варварські дії гітлерівців продовжили згодом більшовицькі «будівничі» і цього нашестя цвинтар пережити вже не зміг. Ентузіаст від історії, екскурсовод Тарас Циклиняк записав цінні інтерв’ю з тернопільськими старожилами про давнє окописько.
Старому окопиську присвячено і відео програму місцевого телебачення «Загублені в часі».
Тож невже сучасні тернополяни, котрі воліють так пишатися своєю історією, патріотизмом, високодуховною ментальністю дозволять нехтувати останками свого минулого, нехай навіть вони належали людям іншої віри? Чи можна очікувати поваги до власних традицій, якщо ми нехтуємо чужими? В іудаїзмі вважається принципово важливим віддати останки померлого землі. Кремація або виставлення тіла на всезагальний огляд були категорично недопустимими. І з точки зору християнства, і загальнолюдської культури пошанування цвинтарів є вкрай важливим. Видається правильним, аби останки, знайдені під час ремонтних робіт біля будинку на Острозького, 45, перепоховали належним чином та відмітили меморіальним знаком.
