Більш як вісімсотлітній Збараж пам’ятає дуже багато відомих історичних осіб, які творили його історію. Багато публікацій присвячено цим людям, що були власниками міста в Медоборах. Федьку Несвізькому, Янушу Збаразькому та його синам Юрію і Христофору, князям Вишневецьким, магнатам Потоцьким та бельгійським принцам де Лінь присвячено ряд публікацій польських і українських дослідників минулого і сучасності. Лише за останні роки в результаті вивчення історії Збаража для широкого загалу було відкрито такі імена власників містечка чи замку як ЯкубВертецький, Павло Сапіга, Роман Волович, Павло Ходоровський, Ян-КарольДолський, ФранцішекНемийський, Вацлав Лєщинський, Кароліна Кофлер та ін.
Буквально нещодавно нам вдалося відкрити ще одну історичну особу, яка теж була певний час власницею Збаразького замку. А йдеться про одну з найвідоміших і найбагатших жінок Європи, власницю 14 міст та 366 сіл (більша частина яких була розташована на українських землях), фундаторку багатьох світських і сакральних споруд – Ізабеллу (Ельжбету) Гелену Анну Любомирську (з дому Чарторийську).
Відомий дослідник збаразького костелу, доктор теології о. Йозеф Кахель (Краківський монастир ОО. Бернардинів), який опрацював багатотомний архів Збаразького конвенту (ArchivumconventusZbaraziensis 1627-1946), зазначає у своїй монографії “DziejeKościoła i klasztoruOjcówBernardynów w Zbarażu…“, що “…обороною збаразької гімназії зайнялася власниця Бережан маршалковаЛюбомирська, котра короткий проміжок мала у власності замок в Збаражі“.
З представників княжого роду Любомирських, які володіли Бережанами з титулярним іменем “маршалкова” (дружина маршалка) відома лише одна особа – це дочка руського воєводи Олександра Августа Чарторийського та Марії Софії Сенявської – Ізабелла (Ельжбета) Гелена АннаЧарторийська, що була дружиною великогомаршалка коронного Станіслава Любомирського.
Польські дослідники, що вивчали біографію цієї відомої княгині, зазначають, що вже на початках з’являються проблеми з встановленням дати її народження. Польський словник біографічний зазначає твердить, що це 1736 р., сайт “Genealogiadynastyczna” теж подає дату 21 травня 1736 р., однак, Станіслав Василевський пише, “…що у 1816 р. ксьондз Петро Воронич мав виголошувати казання над труною 86-літньої княжни”. Якщо в 1816 р. вона мала 86 років, то повинна була б народитися в 1730 р., а це “не дуже узгоджується” з датою шлюбу її батьків, які одружилися в 1731 р. Тому дата народження княжни залишається під питанням.
Під час хрещення княжна отримала імена Ельжбета Анна Теофіла, але в скорому часі з’явилася мода, очевидно з Франції, називати Ельжбету – Ізабеллою і в джерелах вона фігурує переважно в другому, французькому варіанті.
В ранній молодості княжна закохалася в Станіслава Понятовського, майбутнього короля Польщі, але згодом це кохання переросло в ненависть. На думку батька Ізабелли, руського воєводи Августа Чарторийського, молодий Понятовський був не найкращою партією для його улюбленої донечки і тому її було видано заміж за Станіслава Любомирського, котрий став з часом великим маршалком коронним. І хоча цей шлюб був явно не по любові, але, очевидно, Ізабеллі було не так вже й погано, оскільки на розлучення (які тоді були дуже популярними) вона не наважилася. На думку дослідників Станіслав дуже кохав дружину, а вона відповідала йому повагою!
Але як тільки Станіслав Понятовський став королем Польщі Станіславом Августом, Ізабелла на зразок Франції, захотіла бути місцевою Мадам Помпадур. Вона завжди могла зайти до королівських апартаментів і коли одного разу це зробила, то в обіймах монарха свою братову – Ізабеллу Чарторийську з Флемінгів. До інших королівських фавориток Ізабелла Любомирська відносилась толерантно, але своєї братової по-перше не любила, а по-друге, дуже любила свого брата і не хотіла бачити його рогоносцем. Після ряду інтриг, затіяних Ізабеллою, вона ображена на завжди залишає Варшаву і подається в Париж з 1783 будучи вже вдовою. Потім княжна подорожує по Англії, Італії, Німеччині, а після французької революції осідає у Відні. Останні роки проживає в палацах у Відню та Ланьцуті і помирає у столиці Австрії 25 листопада 1816 р.
Ізабелла Любомирська, незважаючи на невеликий зріст була впевнена в собі дама, яка володіла великими маєтками і була закохана в красивий одяг (особливо, блакитного кольору). Можливо, саме через цю пристрасть Ізабеллу у вельможному середовищі називали – «Блакитна маркіза», про що свідчить і декорування інтер’єрів палацу у Вільянові. Комплекс низького зросту компенсовувався високими каблуками та перуками, а власне крісло Ізабелли у всіх палацах стояло вище за всі інші крісла. Що стосується характеру княгині, то говорили, що вона була злобна і заздрісна, розмовляла переважно по-французьки, а польську мову вважала плебейською.
Княжна Любомирська за гроші могла мати все і ощадливість не була її найсильнішою стороною, однак не могла мити сина. Маючи чотири дочки Александру, Юлію, Ізабеллу та Констанцію, вона не обдаровувала їх особливою ласкою і милістю. Та все ж всі вони дуже вигідно були видані заміж за відповідно Станіслава Костку Потоцького, Яна Потоцького, Ігнація Потоцького та Северина Ржевуського. Серед зятів найбільше любила Станіслава Костку Потоцького, який часто допомагав їй в покупці предметів мистецтва. Але найбільше Ізабелла хотіла мати сина і врешті взяла собі вихованка, сина далекого родича Генриха Любомирського, тому всю свою материнську любов віддавала йому.
Незважаючи на всі раніше наведені негативні рис характеру «блакитної маркізи» все ж, ради справедливості потрібно відзначити її турботу про простих людей. Практично в усіх селах, які перебували у її власності, було збудовано початкові школи, шпиталі з лікарем чи акушеркою, доброчинні заклади допомоги бідним тощо. Тому ніхто з її підданих, на відміну від вельмож, нічого поганого про неї сказати не могли.
Найбільш відомими іконографічними зображеннями Ізабелли Любомирської є два портрети авторства МарчелоБачареллі та ЕлізабетиВіже-Лєбрен, які експонуються в палаці у Вільянові поблизу Варшави.
Що стосується дотичності Ізабелли Любомирської до Збаразького замку і перенесення Збаразької гімназії до Бережан в період російської окупації 1805 р., то це питання потребує додаткового вивчення і буде темою наступних наших історико-краєзнавчих розвідок.
Руслан Підставка
старший науковий співробітник
НЗ «Замки Тернопілля».
