На тимчасово окупованих територіях України помітно зросла активність руху спротиву. Незважаючи на жорсткий контроль та репресії російських спецслужб на місцеве населення, українські партизани продовжують нагадувати загарбникам і колаборантам, що українська земля не скориться. Пише TeNews.
У Маріуполі невідомий чоловік вивісив український державний прапор зі словами «Фашизм не пройшов, рашизм теж не пройде». Цей жест став не лише проявом особистої сміливості, а й нагадуванням про те, що навіть у місті, яке перебуває під окупаційним контролем, українська ідентичність не знищена.
Паралельно в більшості окупованих населених пунктах невідомі почали поширювати друковані матеріали, адресовані російським військовослужбовцям і колаборантам.
За повідомленнями, персональні «запрошення на концерт Кобзона» (відомий у російському інформаційному просторі чорний гумор, який використовується як натяк на неминучу відповідальність для окупантів) з’являлися у поштових скриньках та на автомобілях російських військових, а також в оточенні військових частин, військкоматів та адміністративних об’єктів, які використовуються окупаційною владою.
Окремо повідомляється, що листівки з’явилися не лише на тимчасово окупованих територіях, а й у російських містах — Москві, Курську, Пензі, Пітері та Казані. На них зображені дід і онук, які загинули на різних війнах: один — у Другій світовій, інший — під час так званої «сво». Такий образ б’є по одному з головних російських пропагандистських міфів про «можем повторить», показуючи, що сьогодні росія здатна повторювати не перемогу, а лише смертність, втрати та зламані долі.
Для окупаційної адміністрації такі акції є особливо болючими, адже вони руйнують створювану пропагандою картинку «повного контролю» над захопленими територіями. Український прапор у Маріуполі, листівки біля військових об’єктів, звернення до колаборантів і поява матеріалів уже в самій Росії свідчать про те, що страх не знищив спротив, а лише зробив його більш прихованим, точковим і психологічно відчутним.
Такі дії нагадують російським військовим, що на окупованій землі вони не є «визволителями» і не перебувають у безпечному тилу. Для колаборантів це також сигнал: їхні дії не залишаються непоміченими, а підтримка окупаційного режиму матиме політичні, правові та моральні наслідки.
Активізація спротиву на тимчасово окупованих територіях і поява таких сигналів у російських містах вкотре підтверджують: українське населення не прийняло окупацію, а тема відповідальності за війну дедалі сильніше повертається і всередину самої РФ.
Маріуполь та інші окуповані міста залишаються українськими не лише на мапі, а й у свідомості людей. А листівки в Москві, Курську, Пензі, Пітері та Казані показують: пропаганда може будувати міф про «контроль» і «повторення перемоги», але реальність дедалі частіше нагадує їй про втрати, страх і неминучу відповідальність.
