Свого часу французький письменник, адепт філософії екзистенціалізму Альбер Камю сказав: «Школа готує нас до життя в світі, якого не існує». Саме на таку думку можна наштовхнутися, спостерігаючи навчальний процес у наших школах.
Із чого починається школа? Із вчителя чи з книжки? Логічно було б сказати, що зі вчителя. Більшість знань, умінь та навичок учень має отримати саме від нього. В нас же дуже часто буває так, що батьки вдома змушені виконувати обов’язки вчителя, доопрацьовуючи шкільний матеріал із дітьми. Безперечно, в українських школах працює багато хороших учителів. Проте часто буває так, що вчитель проводить урок, ніби так собі, «для галочки». Знаю випадок, коли вчителька на уроках фізики просто відкривала підручник і читала параграф. Усе можна зрозуміти, але ж фізика – це не урок виразного читання! Текст у підручнику учень може почитати й сам. Вчитель же має сказати більше, ніж написано в книжці, розтлумачити всі важливі моменти.
Багато хто скаже, що за копійки, які виплачує держава педагогам, не дуже й хочеться напрягатися, шукати нові шляхи подачі матеріалу. Звичайно, гроші у всі часи були хорошим мотиватором, але ж не все впирається в гроші. Розумію, на одній лиш ідеї далеко не заїдеш, але все ж не варто остаточно опускати руки. Так, для прикладу, у Південній Кореї, яка разом із Фінляндією сьогодні очолює світовий рейтинг систем освіти, мінімальна зарплата педагога становить 3 тисячі доларів. Сумно, звичайно, що про освіту наша держава думає в останню чергу (якщо взагалі думає). Та хіба може освіта бути пріоритетною ціллю уряду, коли більшість її представників суцільні невігласи?
На мою думку, насамперед потрібно не чи не щороку переформатовувати шкільну програму і друкувати тисячі нових підручників, а працювати із вчителями, забезпечувати школи новітніми технічними засобами. Час не стоїть на місці, тому і нам не варто зупинятися. Вчитель повинен провокувати думку учнів, викликати в класу інтерес до свого предмету. Він зобов’язаний бути обізнаним у всіх галузях знань – тільки так він може зацікавити дітей. Педагог не повинен боятися експериментувати, зобов’язаний позбуватися штампів, так би мовити, якнайшвидше втікати з «морозильної камери», створювати в класі «спеку дискусії». Прикладом такого вчителя для мене є викладач зі старого доброго фільму «Товариство мертвих поетів».
Підручники, які сьогодні пропонує наше горезвісне Міністерство освіти та науки, просто перенасичені маразмами, від яких необхідно негайно рятувати дітей. У підручнику математики для другого класу наведено приклад: 12:2=12 (схоже, таким чином і проводиться підрахунок держбюджету України). «Свіжоспечені» підручники з математики для початкових класів то взагалі окрема тема. Спеціалісти нарахували в підручнику для першого класу – 153 помилки, для другого – 160! Хоча видавець це все заперечує. От як можна поставитися до такого твердження, що в тексті безліч разів пропущено тире для того, щоб діти не плутали його зі знаком «мінус»?! Боги абсурду нервово посміхаються. А таке запитання в підручнику української мови для другого класу: «Діти, як ви думаєте, навіщо люди летять у космос? Чого людині не вистачає? Їй не вистачає знань». Отак собі й уявляю, як безмежними космічними просторами літають величезні шматки знань. Можете почитати статті Зої Звиняцьківської «Нема слів», «Слова на букву Х, або Новий український буквар», «Цвинтар як модель життя, або Укрмова і космічні знання» на «Українській правді» – ще й не таке дізнаєтесь. Про підручники з історії взагалі промовчу. Діти вивчають у школі не те, що відбувалося в минулому, а те, що понаписували різні «історики». От що б пригодилося на уроках історії, то це не підручник, а Машина Часу. Як на мене, до підручника взагалі варто звертатися в останню чергу, оскільки він не може посприяти розвитку свіжої, а головне, власної думки.
Завжди вважав, вважаю і буду вважати, що найкраща освіта – це самоосвіта. Моя домашня бібліотека – мій маленький університет. Відчуваю задоволення від того, що кожного разу дізнаюся щось таке, чого раніше не знав. Людина – це порожня пляшка, відкрита для наповнення. Приємно ж наповнювати себе чимось новим, бути одночасно самому собі й учнем, й учителем. Учителі, батьки повинні переконати дітей, що бути освіченим, начитаним – це модно і стильно. Державі потрібно створити культ освіченої людини. Ніякий вчитель не допоможе, якщо учень сам не буде зацікавлений у власних знаннях.
